Проявлена вiра

Через декілька днів Ісус знову прийшов в Капернаум і в місті стало відомо, що Він вдома. До Нього зібралось стільки людей, що не було місця навіть в дверях. Коли Ісус говорив, четверо чоловіків принесли до Нього паралізованого. Бачачи, що через натовп їм до Ісуса не дістатись, вони піднялись на дах, розібрали його і спустили зверху циновку, на якій лежав хворий. Ісус, бачачи віру їхню, сказав паралізованому:
- Відпускаються, сину, гріхи тобі! (Мар. 2:1-5).

Ісус був зворушений таким виявленням віри. Четверо людей мали достатньо надії на Нього і любові до свого друга, що ризикнули. Ноші нагорі були знаком згори – хтось вірує! Хтось пішов на принесення шкоди і невдоволення інших заради кількох хвилин з Галілеянином.

Ісус зворушений. І Він аплодує – якщо не буквально, то хоча б у Своєму серці. Але Він не просто аплодує, Він благословляє. І ми стаємо свідками виявлення Божої любові.

Друзі хочуть, щоб Він зцілив їхнього друга. Але Ісус не зупиняється на простому зціленні тіла — Він хоче зцілити душу. Випереджаючи фізичне, Він береться за духовне. Зцілення тіла – тимчасове; зцілення душі – вічне.

Прохання друзів виправдане, але скромне. Очікування натовпу великі, але не настільки. Вони очікують, що Ісус скаже: «Я зцілюю тебе». Замість цього Він каже: «Я прощаю тебе». Вони хотіли, щоб Він зайнявся тілом, тому що це все, що вони бачать.

Він вибирає зайнятися не тільки тілом, але також й душею, оскільки це те, що він бачить.

Вони хочуть, щоб Ісус дав чоловікові нове тіло, щоб він зміг ходити. Ісус дає йому благодать, щоб він зміг жити.

Дивно. Іноді Бог настільки зворушений тим, що Він бачить, що дає нам те, що нам потрібно, а не те, що ми просимо.

До речі, Ісус не змінився з того дня, коли перед Його ногами на мотузках надії опустили ноші.

Те, що сталось тоді, відбувається і тепер. Коли ми робимо крок віри, Бог бачить. Те обличчя, котре сяяло посмішкою паралізованому, дарує посмішку алкоголіку, який залишає пляшку. Ті очі, які дивились на друзів, дивляться на батька та матір, які віддадуть все, що завгодно, аби лиш привести своїх дітей до Христа. Ті уста, котрі звертались до чоловіка в Капернаумі, звертаються до чоловіка в в Детройті, до жінки в Белфасті, до дитини в Москві… до того, хто приходить до Бога за допомогою.

І хоча ми тут не можемо цього чути, анголи чують Його там. Небеса завмирають на мить, коли Бог проявляє Свою любов, говорячи єдино важливі слова: «Твої гріхи прощені».

Макс Лукадо

Письмо Иисуса к человеку

Приветствую тебя! Как поживаешь?
Хотелось бы поговорить с тобой.
Но временем совсем ты не располагаешь,
Поэтому пишу тебе домой.
Я и вчера был у твоей постели
И ждал, когда расстанешься со сном,
Чтобы придать уверенности в деле,
И одарить счастливым новым днём.
Но ты лицом к стене отворотился,
Чтоб сон продлить на несколько минут.
А Я стоял и ждал, не торопился,
Так люди на земле не ждут.
Потом и вовсе времени не стало.
Оделся ты, умылся и ушел.
Но беглый взгляд твой в зеркале, усталый,
Сказал Мне, что не всё так хорошо.
На миг твой взгляд упал на Моё Слово...
Я думал ты поговоришь со Мной.
Я был готов тебя утешить снова.
Но - нет. Ты так увлёкся суетой.
И днём... Мой друг, Я вновь и вновь пытался
Вступить с тобой в полезный разговор.
Я ждал, Я ни на миг не отлучался,
Но не Меня искал твой слабый взор.
А помнишь завтрак - вкусненькую пищу?
Всё это было от Меня.
Кого люблю - те кушанья не ищут,
Те все сидят у Моего огня.
Потом обед, и вздох тяжёлый снова.
А я стоял ведь рядом, за спиной.
Я ждал, что ты промолвишь слово,
Что, наконец, заговоришь со Мной!
Что ты о чём-нибудь меня попросишь,
Чтоб Я помог в решении проблем.
Но мысль какая-то тебя уносит,
И ты ко Мне всё так же глух и нем.
И весть когда к тебе пришла плохая,
И слёзы побежали в два ручья,
Я так хотел их вытереть, мечтая,
Что наконец-то пригодился Я.
Я отвлекал тебя от мрачных мыслей,
Я солнышка лучами согревал,
Я сделал так, что радуги повисли,
Как разноцветный горный перевал.
Я ветерок послал тебе на встречу,
И дождь обильный пролил стороной.
Все птицы пели песни целый вечер.
Но всё же ты не говорил со Мной.
И даже вечером, придя с работы,
Ты не был, почему-то, друг, со Мной.
И в спешке приняв ужин, беззаботно,
Вдруг канул в телевизор с головой.
Программа увлекла тебя надолго,
Она важна, как видно, для тебя.
Она важнее разговора с Богом?
Зачем ты игнорируешь Меня?
Иль уйма дел, что ты хотел закончить,
Настолько ли важны сейчас?
Чтоб переделать их не хватит ночи,
А ты уже не размыкаешь глаз.
Ты выбился из сил. Я понимаю.
Изнемогая, бросился в постель,
Меня, увы, совсем не замечая,
А Я так много выслушать хотел.
Мысль обо Мне мелькнула на мгновенье,
Но было это сквозь пространство сна,
И, к Моему большому сожалению,
Он одолел тебя до дна.
За целый день не проронил ни слова...
За что же ты не любишь так Меня?
Но завтра Я опять приду, чтоб снова
Благословить тебя в начале дня.
Не для того Я написал всё это,
Чтоб упрекнуть тебя, доставить боль,
Но чтоб помочь и делом и советом,
Чтоб проявить к тебе Свою любовь!
Общенье нам обоим нужно и полезно.
Я рядом буду. Я тебя дождусь.
Вдвоём, поверь, нам будет интересно.

С любовью,

твой Спаситель,

Иисус.

Церква Христова м. Чернівці