Человек и его время

Во всех делах человека неизбежно настанет последний раз!

Незаметно подкрадывается его последний вечер дома.

В последний раз собирается его семья за столом.

В последний раз идет он на работу.

В последний раз видится он с родными и друзьями.

Настает последний раз и для всякого его дела.

И кто, — кто ЗНАЕТ, когда этот последний раз придет?

Но бесконечно важнее то, что будет утрачена тогда последняя возможность примирения с Богом. «Где буду вечность проводить?!.. Готов ли я предстать пред Богом в день суда? Готов ли я встретиться с Ним, если Он призовет меня теперь?»

«Все отдам за мгновение жизни!...» — таковы были последние слова королевы Елизаветы I, царствовавшей в Англии с 1558 по 1603 гг. Королева была членом церкви, но правление ее было безжалостно, с гонениями и жестокостями, и истинной христианкой считать ее нельзя. Вот почему в час смерти она просила хотя бы о мгновении жизни, чтобы примириться с Богом. Но время благодати было уже упущено навеки.

Как серьезна и ответственна истина, что все мы, кто раньше, кто позже, придем к последнему дню и часу жизни на земле! И в связи с этой истиной, Бог, на всем протяжении Своего Слова, неизменно предупреждает человека:

«Вот, теперь время благоприятное; вот, теперь день спасения!» (2 Кор. 6:2).

«Ныне, когда услышите глас Его, не ожесточите сердец ваших!» (Евр. 4:7).

Время взыскать Бога и принять Господа Иисуса Христа личным Спасителем есть только сегодня, только ТЕПЕРЬ! Прошлое уже ушло. Будущее скрыто, и что оно сулит, мы не знаем. Остается лишь настоящий миг: наш только он!

Бог говорит: «И взыщете Меня и найдете, если взыщете всем сердцем вашим! И буду Я найден вами!» (Иер. 29:13,14).

Воззовите к Господу, положитесь на Его обетование! Уверуйте в Него, как в своего личного Спасителя, покайтесь во всех грехах ваших и креститесь для прощения грехов, чтобы принять дар вечной жизни!

Дорогой друг! Не пройдите мимо призыва Божия! Примите его, пока не поздно!

«Блаженны чистые сердцем, ибо они Бога узрят» (Матф. 5:8).

Чому люди йдуть з Церкви?

Лідери у церквах давно шукають відповідь на запитання, чому так багато людей залишають активне служіння Господу. Ісус узагальнив це у притчі про сіяча. Причини, які названі Ісусом: клопоти віку цього, омана багатства, життєві розкоші та тілесні задоволення (Матв. 13:22; Мар. 4:18; Лук. 8:14).

Цей перелік можна розширити й іншими місцями з Писання (наприклад, захоплення фальшивим вченням (Рим. 16:17; 2 Сол. 3:6; Тит. 3:10)), але наразі достатньо і цього.

Не так давно ресурс християнського віросповідування Life Way Christian Resources – група заснована баптистською церквою, опитала 469 дорослих, котрі раніше були «людьми церкви», але залишили свої помісні общини. Результати цього дослідження видаються цікавими.

(1) Багато з них «залишили церкву» просто тому, що «не вистачало часу». Не вистачало часу прославляти свого Творця, не вистачало часу служити Тому, Хто помер замість них, не вистачало часу дістатись до Небес.

(2) Інші відійшли, тому що, як вони пояснили, «домашні та сімейні обов’язки завадили» їм продовжувати відвідувати церкву. Але ж чи служіння Богу не є домашнім та сімейним обов’язком людини? Невже насичення дітей та забезпечення їх одягом є більш важливим, ніж насичення їх духовною їжею, що допоможе їм врятувати свої душі? Невміння розібратись в тому, що є найголовнішою потребою у вашій сім’ї – це один з самих крайніх проявів духовної глупоти.

(3) Доволі немала кількість опитаних визнала, що вони розчарувались або в лідерах общини, або в її членах. Це можна назвати просто – перекладання відповідальності за свої вчинки на інших. Деякі не були згідні із рішеннями старійшин, деякі вважали проповідника нудним, а деяким здалось, що диякони зневажили їхніми потребами.

Ще одна загальна скарга полягала в тому, що цих людей не включали в справи церкви. Звичайно, самі вони не були добровольцями, і якщо їх про щось просили, як правило, вони скаржились.

(4) Немало людей також вважали, що церква зайняла засуджуючу та лицемірну позицію щодо них. Неважливо, що самі ці люди фактично засуджують тих, кого вважають суддями. І в усіх сферах свого спілкування вони ніколи нікого не бойкотували через лицемірство, тільки церкву!

Я особисто служу Господеві уже півстоліття, але не можу згадати хоча б один випадок, коли нечестивця позбавили спільності і він брав на себе відповідальність за свою невірність. В таких випадках люди зазвичай граються в «розкидання звинуваченнями»: «Я не винен. Це вони так зі мною вчинили!» Такі роздуми є лицемірним викручуванням з боку нечестивих людей, які відмовляються визнавати свої власні проблеми.

(5) Певна кількість людей визнає, що вони залишили церкву, тому що втратили віру в організовані релігійні структури. Вони вважають, що їм більше до душі неорганізована релігія. Але наш Господь не є Богом безладу (1 Кор. 14:33), і людині не дозволено вводити свою форму богослужіння чи змінювати її на власний смак (Ів. 4:24; 17:17). Такі владні, самодостатні люди не мають ані найменшого уявлення про те, що таке справжнє християнство.

Звичайно, бувають випадки, коли люди дійсно втрачають віру. Можливо, вони не були утверджені в ній або розчарувались, коли їх особисті очікування від Господа не справдились. Таке відбувається, якщо людина була недовчена щодо того, чого очікувати від Господа (тобто їй були дані помилкові уявлення про обітниці щодо її особистих проблем).

Я знайомий з чоловіком, котрий був зарахований в дві християнські школи, закінчив їх і служив проповідником протягом декількох років в місіонерській програмі. Потім він «скис», а тепер він голосно виступає проти християнства будь-яким доступним йому засобом, навіть заперечуючи, що Христос взагалі коли-небудь жив. Насправді, скоріше за все, він пережив особисту невдачу як служитель, і тепер шукає виправдання своєму провалу, щоб пояснити свій відхід від віри, перенаправляючи своє розчарування та гнів на адресу Сина Божого.

Втрата віри подібним чином не може бути виправдана. Повчіться у патріарха Йова! Людина повинна вміти іноді просто смиренно просити у Христа: «…поможи недовірству моєму!» (Мар. 9:24) та шукати допомоги.

(6) Бувають і такі люди, котрі за родом своєї діяльності переїжджають у віддалені місця, де немає християн. Якщо людина знає, що вона духовно не виживе у місці, де немає церкви, чи в неї недостатньо мужності, щоб вірно служити Богу наодинці, намагаючись і інших людей навчити, краще тоді йому чи їй пошукати іншу роботу, котра не буде заважати його (її) християнській вірі. Ніяка робота не варта того, щоб через неї втратити душу (Матв. 16:26).

Отже, підходимо до такої істини: немає жодних виправданих причин залишати Христа – тільки відмовки! І Христос ясно сказав: такі відмовки не допоможуть в день суду! (див. Лук. 14, з 18 віршу).

Уейн Джексон

Всего лишь заклёпка

Будем «заклёпками» без изъяна. Вооружимся чистотой (Иак. 3:17), Божьей силой и тогда Господь употребит нас, чтобы сохранить Своё дело на плаву в трудные времена.

Вы богач!

«Благословен Бог и Отец Господа нашего Иисуса Христа, благословившего
нас во Христе всяким духовным благословением в небесах» (Ефесянам 1:3).

Почему среднестатистический верующий не испытывает чувства свободы в своей повседневной жизни? Это связано с тем, что он не понимает тех богатств, которые мы имеем во Христе Иисусе. Один из замечательных примеров важности духовного знания - подлинная история о человеке по имени Йетс.

Во время Великой Депрессии Йетс владел большим куском необработанной земли в Техасе. Он выращивал овец и тем самым добывал себе пропитание. Как и большинство людей во время Великой Депрессии Йетс был очень беден, он еле-еле мог одеть и прокормить свою семью. Положение его стало настолько критическим, что он уже не мог даже уплатить земельный налог. Ему грозила полная потеря земли. Когда Йетс был готов вот-вот обанкротиться, одна из нефтяных компаний обратилась к нему с предложением. "Мы думаем, что на вашей земле есть нефть. Позволите ли вы нам пробурить несколько пробных скважин?" Подумав о том, что терять ему все равно нечего Йетс согласился. Нефтяная компания сразу же начала бурить скважины. На очень небольшой глубине они нашли самое крупное нефтяное месторождение на Североамериканском континенте. Это хранилище давало до 80 тысяч баррелей нефти в день! В течении одного дня Йетс стал миллиардером.

А на самом ли деле он стал миллиардером? Ведь Йетс был миллиардером, он стал им в тот момент, когда подписал все документы на право владения земельным участком. Нефть уже была в его земле, Йетс просто не знал об этом.

Множество христиан живут сегодня в совершенно аналогичном духовном положении. Библия говорит нам, что Бог благословил нас во Христе "всяким духовным благословением в небесах" (Ефес. 1:3). Однако, как и Йетс, большинство из нас просто не знает о тех невероятных богатствах, которые мы уже имеем во Христе. Мы живем в духовной бедности, сражаемся с ней день за днем и не ощущаем той свободы, которую Он нам дал. Но так не должно быть. На вашей земле есть нефть. Бог дал нам вечное наследие, Своим детям. Во Христе мы имеем такие богатства, которые даже и не снились Йетсу! В тот самый день, когда мы принимаем Иисуса Христа, Бог дает нам все, что только может нам понадобиться для "жизни и благочестия" (2 Пет. 1:3).

Апостол Павел молился (об этом написано в послании к Ефесянам), чтобы открылось зрение сердца нашего. Недостаточно просто знания, содержащегося в голове. Нам необходимо истинное познание Господа, познание богатств Его любви и благодати, которые мы имеем во Христе Иисусе. Открыты ли глаза сердца вашего, видят ли они то, что Бог дал нам?

Джордж Боб

Хтось, а не я...

В кабінет стоматолога зайшла подружня пара, і прямо з порогу чоловік сказав:

– Лікарю, будь ласка, швидше! Ми поспішаємо. Не потрібно ніякого знеболюючого. Просто одразу вирвіть зуб, та й по всьому.

– Шкода, що мало таких сміливих пацієнтів, як ви, – сказав лікар. Сідайте в крісло, та показуйте, який зуб вам дошкуляє.

– Люба, покажи, який зуб тобі потрібно вирвати, – звернувся чоловік до своєї дружини.

Легко бути хоробрим, коли біль відчуває хтось інший, а не ти сам!
Легко думати, що в лікуванні має потребує хтось, а не ти сам!

Чи не буває так, що слухаючи проповідь, ми про себе думаємо: «Надіюсь, брат такий-то чує ці слова й розуміє, що це стосується саме його». Але послухайте, що каже Святий Дух: «Бо хто слухач слова, а не виконавець, той подібний людині, що риси обличчя свого розглядає у дзеркалі, – бо розгляне себе та й відійде, і зараз забуде, яка вона є. А хто заглядає в закон досконалий, закон волі, і в нім пробуває, той не буде забудько слухач, але виконавець діла, – і він буде блаженний у діянні своїм!» (Якова 1:23-25).

Яків не каже, що Слово Боже – це лупа або телескоп для розглядання інших людей. Святе Боже Слово, Біблія, – це дзеркало. А дзеркалом користуються, щоб дивитись на себе.

Поетичний куток

Я опять обращаюсь к сердцу:
Успокойся, терпи, таи.
Много сыпали люди перцу
На глубокие раны твои.
Бог меня наделил удачей,
С Ним легко, все прощая, жить.
С Ним душа никогда не плачет,
С Ним легко мне другим служить.
Слава Богу, душой не выжжен,
Не страшусь мелочных обид.
Нет, я не был никем обижен,
Даже, если плакал навзрыд.
Все пройдет, не заметишь даже,
Близок всем роковой порог.
— Отдохни, успокойся, — скажет
Пилигриму, мой добрый Бог.

Николай Водневский

- - - - -

Церква Христова м. Чернівці