Кораблик

Один хлопчик разом із своїм батьком виготовив чудовий макет корабля. Це був крихітний вітрильник з щоглою та вітрилами - все, як у справжнього судна! Його спустили на воду, щоб подивитись, як він плаває, але течія річки виявилась настільки швидкою, що одразу винесла кораблик на середину. Чоловік з хлопчиком намагались його виловити, але безуспішно – їх творіння попливло далеко.

Пройшов якийсь час. Якось хлопчик проходив біля одного магазину, і побачив у його вітрині … своє судно! Його виставили на продажу! Його пречудовий кораблик, який вони з батьком зробили самі! Хлопчик щодуху побіг до батька: "Тату! Тату! Наш кораблик продають в магазині! Підемо, розповімо продавцю, що він наш, що ми самі його зробили. І тоді він віддасть його нам". "Боюсь, що нічого не вийде", - сказав батько. "Але ми вирішимо цю справу інакше".

Вони пішли в магазин і ... купили власний кораблик. Вони заплатили за нього ціну, хоча він належав їм. А тепер скажіть: коли кораблик був для них дорожчим?

Біблія говорить нам, що "дорого куплені ви" (1 Кор. 6:20). Ми, як і цей кораблик, були створені нашим Творцем і належимо Йому, але Ісусу прийшлось викупити нас ціною власного життя.

Послух, якого Бог чекає від нас

Непослух Богові... Світ просякнутий ним. Егоїстичне “я” людини, щедро напоєне власними пожадливостями, зрошене гординею і честолюбством, приносить смертоносні плоди гріха. І при цьому, - вища міра блюзнірства, - частенько люди вдягають на себе маски побожності та послуху Богові. Людина може обманути інших людей. Людина може обманути навіть себе. Та чи можна обманути Бога? Ні, Бог осміяним бути не може, що людина посіє, те вона і пожне (див. Гал. 6:7).

Давайте подивимось разом, що являє собою справжній послух Богу. Для цього зробимо з вами невеличкий екскурс в історію ізраїльського народу, в той його період, коли перед ним була відповідальна задача — завоювати землю, обіцяну Богом. Мойсей, лідер, який вів Ізраїль раніше, помер. Бог призначив нового вождя, Ісуса Навина. І перед тим, як вести народ далі, Бог сказав цьому чоловіку дещо важливе:

«Тільки будь дуже сильний та відважний, щоб додержувати чинити за всім тим Законом, що наказав був тобі Мойсей, Мій раб, не відхилишся від нього ні праворуч, ні ліворуч, щоб щастило тобі в усьому, де ти будеш ходити. Нехай книга цього Закону не відійде від твоїх уст, але будеш роздумувати про неї вдень та вночі, щоб додержувати чинити все, що написано в ній, бо тоді зробиш щасливими дороги свої, і тоді буде щастити тобі» (Iс. Нав. 1:7,8)

Зі сказаного визначаємо, що найперше послух Богові включає в себе знання волі Божої. Адже Господь сказав Ісусу Навину про Своє Слово: «Нехай книга цього Закону не відійде від твоїх уст, але будеш роздумувати про неї вдень та вночі…» (Іс. Нав. 1:8). Як річка починається з маленького джерела, так само послух бере свій початок із серця, яке знає Божу волю і приймає її вірою. Перший крок на шляху до послуху Богові починається із знайомства з істиною, записаною в Біблії. Апостол Павло сказав, що «…віра від слухання, а слухання через Слово Христове» (Рим. 10:17). Саме тому Божий супротивник робить усе можливе, щоб не дати людині пізнати правду Божу. Ісус сказав, що, коли проповідується Слово Боже, то у деяких людей диявол «…забирає слово з їхнього серця, щоб не ввірували й не спаслися вони» (Лук. 8:12).

Оскільки ми ніколи не зможемо наповнити міру знань, нам потрібно завжди їх поглиблювати, постійно перебувати у Слові, вкорінюватись у ньому.

Чи знаєте особисто ви Боже Слово? У багатьох людей Біблія зберігається вдома як оберіг. Її поважають, з неї стирають пил, її вважають цінністю, але не роблять лише одного, для чого вона і призначена – її не читають. Не дозволяйте сатані відволікти вас від найголовнішого, якщо тільки бажаєте догоджати Богові!

Послух Богові не обмежується лише одними знаннями Його бажань щодо людини. Мало знати волю Божу, потрібно її виконувати. Отже, послух Богові включає в себе також дію, реалізацію знань на практиці. Знання потрібні не просто для того, щоб роздумувати над ними, але «…щоб додержувати чинити все, що написано…» (Iс. Нав. 1:8). Проблемою багатьох віруючих людей є те, що їхні переконання не мають сили, щоб змінити їхнє життя. Їхні вчинки не відповідають вірі, і тому така віра є мертвою: «Так само й віра, коли діл не має, мертва в собі!» (Як. 2:17).

Віру в Бога мають навіть демони, але вони тремтять, тому що знають свій кінець, адже виявили Богові непокору. Дуже багато людей мають демонську віру у тому сенсі, що їхні діла не співпадають з переконаннями. Тобто вони вірять, що Бог є, але у своєму житті не виконують волю Божу. Живуть так, ніби Бога немає. Від демонської віри їх відрізняє лише те, що нечисті духи тремтять, а такі люди навіть не мають страху Божого. Люди з легкістю кажуть неправду, крадуть, обманюють, сваряться, осуджують інших, мають шкідливі звички і роблять багато іншого, що насправді є гріхом. Але при цьому вони щиро кажуть, що «мають Бога у своєму серці», або «вірять в Бога у душі».

Один приклад з життя. Чоловік їде автомобілем і свариться зі своє тещею, яка поруч. Кричить на неї, обзиває, використовуючи нецензурну лайку. Проїжджаючи біля православного храму, він зупиняє автомобіль, знімає капелюха, осіняє себе три рази хресним знаменням, вдягає капелюха, рушає далі і знову продовжує кричати на тещу.

Можливо такі люди дійсно в середині себе визнають, що Бог існує, і що Його воля – це добро. Але ці переконання нічого не варті до тих пір, аж допоки вони не втілюються в реальних ділах послуху.

Є ще одна частина справжнього послуху. Бог сказав: «Тільки будь дуже сильний та відважний, щоб додержувати чинити за всім тим Законом, що наказав був тобі Мойсей, Мій раб, не відхилишся від нього ні праворуч, ні ліворуч… Нехай книга цього Закону не відійде від твоїх уст, але будеш роздумувати про неї вдень та вночі, щоб додержувати чинити все, що написано в ній…» (Iс. Нав.1:7,8). Важливо не просто виконувати закон, а виконувати всю волю Божу. Тому можна сказати, що послух – це виконання всього Закону Божого.

Я не один раз спостерігав, як маленькі діти з їжі, яку їм дають, вибирають тільки те, що їм подобається. Вони можуть злизати з тістечка тільки крем чи шоколадну глазур, з бутерброду з’їсти тільки ковбасу, а все інше залишити. Дорослі люди також часто вибирають робити для Бога тільки те, що їм подобається. І таким чином вони щось відкидають від Божої істини. Або додають те, чого Бог не дозволяє робити, і таким чином перекручують Божу волю. Подивіться на приклад фарисеїв, як вони це робили (Матв. 15:3-6; 23:16-19,23). Людям або забагато Бога, або замало. Але і в тому, і в іншому випадку, це не є послух, угодний Богові. Як пояснює Яків: «Бо хто всього Закона виконує, а згрішить в одному, той винним у всьому стає» (Як. 2:10). Саме тому апостол Павло приймав та передавав усю волю Божу: «…я не вхилявсь об'являти вам усю волю Божу!» (Дiї 20:27).

Давайте не будемо відхилятись від волі Божої, давайте не будемо вдосконалювати те, що вдосконалити неможливо. Давайте будемо слідувати усій науці Божій, не більше і не менше.

Невід’ємною частиною послуху Богу також є постійне виконання Закону. Іноді трапляється, що те, що сьогодні мені виконувати легко, завтра вимагає напруження усіх сил – фізичних, духовних, емоційних. Тому може виникати спокуса зробити «перерву» в послухові Богу, взяти «духовну відпустку». Але Бог очікує, що ми не тільки будемо про істину «роздумувати… вдень та вночі» (Іс. Нав. 1:8), але так само постійно і виконувати те, чого навчаємось з Божого Слова.

Врешті-решт, послух Богові – це виконання всього Закону від усього серця. Бог не очікує від людини просто механічної дії, тому що він створив людину не як робота. Для Творця важливо, щоб людина віддавала Йому своє серце. В кінці свого життя Ісус Навин навчав народ і говорив подібне тому, що почув від Господа на самому початку. Він закликав своїх одновірців до послуху, але зазначив також, що послух цей має бути не механічним, а наповненим щирістю та бажанням: «Тільки дуже пильнуйте виконувати заповідь та Закона, що наказав був вам Мойсей, раб Господній: любити Господа, Бога вашого, і ходити всіма Його дорогами, і додержувати Його заповіді, і линути до Нього, і служити Йому всім вашим серцем та всією вашою душею» (Iс. Нав. 22:5). Якщо мотивом догоджання Богові є щозавгодно, але не любов, то будьщо, зроблене людиною для Бога, не може бути Ним прийняте. Якщо людина поклоняється Богові і виконує все, що Він сказав, але не з тим ставленням, яке Він хоче бачити, то таке поклоніння не буде прийнятним (Ів. 4:20-24). Апостол Павло написав: «І все, що тільки чините, робіть від душі, немов Господеві, а не людям!» (Кол. 3:23). Єдиною рушійною силою, здатною зробити служіння людям та послух Богові приємним та прийнятним, є любов і щирість (1 Кор. 13:1-3; Гал. 5:13б).

Таким чином, слова, сказані Богом Ісус Навину, навчають нас, що справжній послух Богові – це постійне вивчення Його волі, щоб завжди виконувати всю Його волю від щирого серця.

Може здатись, що послух Богові є тягарем, який ніхто не здатний понести. Насправді, любов до Бога і любов Божа роблять це завдання легким. Ісус, закликаючи людей прийти до Нього та взяти на себе Його ярмо, взамін обіцяє» «… і знайдете спокій душам своїм. Бож ярмо Моє любе, а тягар Мій легкий!» (Матв. 11:29,30).

Бог не покладає на наші плечі вантажі, які пригнічують нас, навпаки, Його воля для нас, це «добро, приємність та досконалість» (Рим. 12:2). Тому Бог казав Ісуса Навину, що, коли він буде слухняний Йому, то його дороги будуть щасливими (Іс. Нав. 1:7,8).

Насамкінець звернімо увагу на ідею, яка непомітна в російському перекладі: «Тільки будь дуже сильний та відважний, щоб додержувати чинити за всім тим Законом…» (Iс. Нав. 1:7). Справжній послух вимагає мужності, відваги та сили. Дуже часто люди вважають, що віра – це милиця для невдачників, що християнство – це релігія для слабкодухих людей. Слово «християнин» для багатьох є синонімом «розмазня», «тюхтій», «слабак». Але християни – це люди, які по-справжньому сильні та відважні. Тому що для виконання волі Божої людина повинна впокорити себе волі Божій. З цієї точки зору легше бути безбожною людиною, ніж віруючою. Насправді слідувати за Христом не можуть слабкодухі люди, люди, які не мають сили стати проти гріха, які бояться людей більше, ніж Бога.

Де ви у ваших стосунках з Богом? Чи коритесь ви Йому? Якщо ви постійно перебуваєте у Його Слові, і від усього серця живете цим Словом, виконуючи його у своєму житті, то цим прославляєте свого Творця. Але якщо ні, то знайте: Господь чекає на ваше навернення. Увіруйте в Ісуса, як свого особистого Спасителя, визнайте Його своїм Паном та Владикою, покайтесь у всіх своїх гріхах та прийміть водне хрещення на відпущення гріхів, і тоді ви станете Божою дитиною.

Він вас чекає, тому що любить вас.

Якою буде ваша відповідь?

Кто настоящий друг?

Друг - это тот, к кому можно прийти даже в 12 часов ночи.

Друг - это тот, с кем можно поплакать и помолчать.

Друг - это тот, кто может выслушать тебя в трудную минуту.

Друг - это тот, кто остается верным тебе, даже если от тебя отвернутся все.

Друг - это тот, кто понимает тебя даже тогда, когда никто не понимает.

Друг - это тот, кто принимает тебя таким, какой ты есть со всеми твоими недостатками, даже если они ему причиняют боль.

Друг - это тот, кто всегда говорит тебе правду, даже если она тебе не нравится.

Друг - это тот, кто всегда искренен с тобой потому, что знает, что ты его всегда поймешь.

Друг - это тот, кто может простить даже то, что никогда не простит другой.

Друг - это тот, кто никогда не дружит ради себя. Он будет дружить с тобой даже тогда, когда это ему не выгодно.

Друг - это тот, кому не жалко пожертвовать ради тебя самым дорогим: временем, интересами и даже жизнью.

“Кто хочет иметь друзей, тот и сам должен быть дружелюбным” (Притчи 18:25)

Два поховання

Минулого тижня я був на двох похованнях... і вони дуже відрізнялись одне від одного. Фактично я ходив тільки на одне поховання, а про друге мені детально розповіли.

Коли я проповідував в зібранні в північно-західному Арканзасі, Ральф Докері помер від раку. Свідками короткої поховальної церемонії стали декілька братів, друзів та членів сім'ї. Напевне ви і не чули про це.

Про друге поховання ви звісно чули! Це було поховання відомого кіноактора. Я подивився десятки репортажів про його життя, чув, як його хвалили сотні коментаторів, бачив, як тисячі людей повертались з його поховання. Помер Річард Бертон (на початку 70-х років найбільш високооплачуваний актор у світі; був два рази жонатим на суперзірці Елізабет Тейлор. Прим. перекладача).

Коли я був присутнім на похованні Докері, я думав про те, наскільки все несправедливо. Ось був чоловік, котрий до самої смерті був вірним своїй єдиній дружині. Він чесно виконав усі свої обов'язки щодо своїх дітей. Він служив Христу і людям усе своє свідоме життя. Він залишив дітей та онуків, які будуть продовжувати його працю для Господа і після його смерті. Він був хорошим прикладом громадянина з високими моральними принципами. Тим не менше, кого це торкнулось настільки, щоб донести все це світові?

Тоді, ніби попереджаючи моє розчарування і обурення з приводу цієї несправедливої ситуації, пролунав голос проповідника, який читав Псалом 115:6: «Дорога в очах Господа смерть богобійних Його!». І раптом я усвідомив, ХТО відвідав ЦЕ поховання, і наскільки щасливий будь-який святий, коли Сам Бог і все небесне воїнство присутні при його відході. Чи можна бажати кращого поховання?!

Влучне слово

А тебя никому не надо

Ты приветлива и красива,
Знаешь тайны любви и ада,
Забываешь себя во имя...
А тебя никому не надо...

Не жалеешь добра и силы,
Отдаешь все: кому что надо,
Раскрываешь всю душу миру...
А тебя никому не надо...

Ты растратишь большое небо,
Красоту Эдемского сада,
Не устанешь делиться хлебом...
А тебя никому не надо...

Принимаешь все то, что будет
И любому привету рада,
Ты бежишь нараспашку к людям...
А тебя никому не надо...

Так и Бог в этом грешном мире
К нам взывает... Но вот досада!
Нам уютно в своей квартире...
А Его никому не надо...

Церква Христова м. Чернівці