Динаміт і прийняття рішень

Я все ще посміхаюсь, згадуючи почутий мною кумедний випадок про те, як розпоряднику ігор піднесли експрес-урок ловлі риби.

Напевне, почалось все з того, що він звернув увагу на те, як один статечний молодик, на ім’я Сем, постійно приносив більше риби, ніж хто-небудь. Коли інші ловили по три-чотири риби в день, Сем повертався з озера в човні, повному риби. День за днем його човен був набитий щойно спійманою рибою.

Зацікавлений розпорядник запитав Сема про секрет успіху. У відповідь фартовий рибалка запросив його поїхати з ним і подивитись самому. Отже, наступного ранку ці двоє зустрілись на причалі і відправились в човні Сема. Досягши середини озера, вони зупинили човен, і розпорядник пересів на іншу лавку, щоб спостерігати за тим, як робиться справа.

Підхід до вирішення проблеми у Сема був простим. Він витяг шашку динаміту, підпалив її та підкинув у повітря. Над озером прогримів вибух такої сили, що оглушена риба миттєво з'явилась на поверхні. Сем закинув сітку і почав витягувати рибу.

Можете уявити собі реакцію розпорядника ігор! Оклигавши від шоку після всього побаченого, він почав кричати на Сема: "Як ти наважився робити таке! Послухай, я посаджу тебе у в’язницю. Ти заплатиш штраф за кожну рибу, зараховану тобі!" Тим часом Сем відклав сітку і витяг ще одну шашку динаміту. Він підпалив її і жбурнув на коліна розпоряднику ігор зі словами: "Будеш тут сидіти цілий день і скиглити чи будеш ловити рибу?"

Бідного розпорядника ігор поставили перед фактом прийняття швидкого рішення. За секунду його силою пересунули з місця спостерігача на лаву співучасника. Потрібно було робити вибір, швидкий та невідворотний, як вибух.

Ось так і життя. І декількох днів не проходить без зустрічі обличчям до обличчя з прийняттям непередбачуваних, незваних і навіть невідворотних рішень. Як падаюча снігова куля, ці рішення навалюються на нас без попередження. Вони дезорієнтують і збивають нас зпантелику. Швидко. Миттєво. Раптово. Ніяких консультацій, ніякого вивчення питання, ніяких порад. Бах! Абсолютно несподівано нас жбурляє в сферу невизначеності, і тільки інстинкт підкаже, чи приземлитесь ви на ноги.

Хочете хороший приклад? Погляньте на трьох апостолів у саду. Міцно сплять. Обважнілі від ситої їжі та трудового тижня. Повіки важко набрякли, їх будить Ісус, а вони знов поринають в сон. Одначе в останній раз їх розбудив Ісус назустріч брязканню мечів, яскравим факелам і голосним крикам.

- Він там!

- Давай, хапай його!

Крик. Поцілунок. Човгання ніг. Легка сутичка. І раптовий час рішень. Ніколи порадитись. Ніколи помолитись. Ніколи поміркувати чи проконсультуватись у друзів. Потрібно вирішувати.

І Петро приймає своє. Вихоплюється меч. Відсікається вухо. Ісус докоряє йому. А що після цього?

Марк, котрий, напевно, був наймолодшим свідком, написав такі слова: "Тоді всі полишили Його й повтікали...".

Ось чудова нагода сказати, що вони бігли, як налякані миші. Усі. Кожен. Навіть Петро? Так, навіть Петро. А Яків? Так, і Яків. А Іван, Його улюбленець? Так, Іван також втікав. Вони усі повтікали. Рішення напало на них, як привид Дня усіх святих, і вони миттєво втекли.. Тільки пульс стукотів частіше, ніж мерехтіли ноги. Усі попередні слова про відданість і обов’язок залишились позаду в хмарах пилу.

Однак, давайте подивимось на себе, перед тим як суворо засуджувати цих швидконогих послідовників Христа. Можливо і ми не один раз перебували у саду рішень. Адже наша вірність хоча б один раз, але підпадала під сумнів? І чи завжди ми проходимо мимо дверей спокуси?

Для підлітка це могла бути цигарка з коноплею, яку пустили по колу. Для бізнесмена – пропозиція отримати невеличку готівку "під столом". Дружина не проти, щоб поділитись парочкою пікантних пліток, студент – отримати залік за допомогою шпаргалки друга, чоловік, бажаючий зірвати злість на комусь через те, як проводить час його дружина. Ось ми спокійно сидимо в човні на озері, розмовляємо про риболовлю, а наступної миті у нас в руках шашка динаміту.

Частіше за все кінцевий результат цього - катастрофа. Замість того, щоб спокійно висмикнути запал, ми дозволяємо динаміту вибухнути; тобто, робимо те, чого більше за все не хочемо. Мале дитя, нерозумне і некероване, що сидить всередині нас, рветься вперед, а наше доросле "я" плететься позаду, похитуючи головою.

Але так не повинно бути. Ісус теж чув брязкання мечів і бачив дрючки, але Він не втратив голову. А римлянам потрібна була саме Його голова! Він не панікував.

Перечитавши сцену в Саду, можна зрозуміти чому. Одне ствердження, зроблене Учителем, пропонує нам два головних засоби залишатись спокійними в розпал прийняття рішення. "Пильнуйте й моліться, щоб не впасти на спробу".

Перший засіб - "пильнуйте", будьте на варті, дивіться "на повні очі". Коли бачите. що наближається гріх, ухиляйтесь від нього. Коли передбачаєте зіткнення, яке важко подолати, обійдіть його. Коли відчуваєте спокусу, підіть іншою дорогою.

Все, про що говорить Ісус, - це: "Будьте уважні". Ви знаєте свої слабкості. Крім того, знаєте, в яких ситуаціях ви найбільше незахищені. Стороніться цих ситуацій. Відійдіть на задній план. Пізно лягаєте спати і пізно встаєте? Відвідуєте нічні клуби? Карточні ігри? Партії в бридж? Тримайтесь подалі від усього того, що дає дияволу точку опори у вашому житті. Будьте пильними!

Другий засіб - "Моліться". Насправді, молитва не сповіщає Богу нічого нового. Немає ані святого, ані грішника, який здивував би Його. Тож що робить молитва? Вона запрошує Господа пройтись по затінених закутках нашого життя. Молитва звертається до Бога з проханням попередити заздалегідь про дерева та каміння, які падатимуть. Вона прохає Господа замкнути ходу, охороняючи наш тил від отруєних стріл зла.

"Пильнуйте й моліться". Хороша порада. Давайте скористуємось нею. Адже є різниця між мирним днем на озері і шашкою динаміту, яка вибухає перед обличчям.

Макс Лукадо

Можно ли христианам соблюдать популярные праздники?

Поскольку в Библии христианам не дается указаний соблюдать особые христианские праздники, для многих в Церкви Христовой становится важным вопрос – может быть, неправильно соблюдать популярные в обществе праздники, если ты посвятил свою жизнь Христу? Например, дарить подарки на Рождество или Новый год, брать подарки от Деда Мороза или Святого Николая, красить яйца на Пасху и т.д.?

Чтобы ответить на этот вопрос, нужно не забывать несколько важных моментов.

Обычай праздновать то или иное событие возникал, конечно, при определенных обстоятельствах, но часто со временем утрачивал свое первоначальное значение (либо полностью, либо частично). Существует библейский принцип, который относится к вопросам подобного рода.

Вспомните вопрос о том, можно ли было есть мясо, которое до этого служило жертвой идолам.

Этот вопрос был очень важным для христиан первого века. Вот как это было. В жертву идолу приносилось животное. После того, как какая-то часть животного сгорала в жертвенном огне (или отдавалась жрецам), оставшееся мясо продавали на рынке. Возникал вопрос: было ли осквернено это мясо, если оно было идоложертвенным?

Павел ответил просто: "НЕТ" (смотрите 1 Кор. 8:1-13). Если у человека есть "знание" (о том, что "идол - ничто"), и совесть его не осуждает, такое мясо можно кушать. Оно не было осквернено тем, где было частично использовано раньше.

Однако есть одно предостережение: если христианин находится среди братьев и сестер, которые "слабы" (то есть, еще незрелые в своем знании духовных вопросов), то вере таких людей можно нанести вред. Поэтому в таких случаях лучше отказаться от этого мяса, чтобы не травмировать совесть более молодого в вере человека.

Было бы греховно участвовать в религиозных обрядах и ритуалах, которые противоречат христианству, противоречат Писанию. Апостолу приходилось иметь дело с такой проблемой в 1 Кор. 10. Если происходило жертвоприношение идолам – "демонам", в котором христианин участвовал (греч. "койнониа" – участвовать, иметь общность) наряду с теми, кто практиковал лжерелигию, тогда его поступки, однозначно, были грехом (1 Кор. 10:20,21).

Христианам, принимающим во всем религиозный авторитет Библии, праздновать Рождество, Хэллоуин, Пасху и подобное, как религиозные праздники, недозволенно. Делать ли это как часть культурной традиции своего народа – это вопрос личного мнения каждого христианина.

В послании к Римлянам 14 Павел настаивает на том. что обычной является ситуация, в которой среди братьев наблюдается различный уровень духовного роста и знаний, поэтому нужно приспосабливаться друг ко другу ради сохранения христианского единства. Например, некоторые из нас по собственным убеждениям отказываются есть мясо (красить яйца, печь куличи, петь колядки и т.д.), другие же не видят в этом ничего страшного.

Апостол учит нас, что нельзя такого брата почитать за "ничто". Также, ни один человек не должен создавать законы в тех вопросах, где Библия оставляет нам свободу мнений, и требовать, чтобы им подчинялись все братья и сестры. Если нет откровенного нарушения Божьих заповедей и постановлений, необходимо сохранить мир среди братьев.

Большинство из братьев, считающих соблюдение таких праздников грехом против Бога, все же не до конца последовательны в своем поведении. Например, это касается празднования дней рождений. В древнем Египте дни рождения фараона считались "святыми днями", в которые запрещалось работать. Более того, Джон Лайтфут в своей работе отмечает: "иудейские школы считали соблюдение дней рождений частью языческого идолослужения" (Лайтфут 1979, 217).

Означает ли это, что если современный христианин подарит жене подарок на день ее рождения или устроит праздник в день рождения своего ребенка, то он идет против своей христианской веры? Конечно, нет.

А что тогда скажем о человеке, который пригласил жену в ресторан в День Святого Валентина? Согрешает ли этот человек? Можно ли считать это поклонением римскому католическому "святому" по имени Валентин? А если мы кладем цветы на могилы близких нам умерших, задабриваем ли мы "духов умерших", как язычники? А если церемония бракосочетания проводится в храме, разве это означает, что мы соглашаемся с католическим или православным учением о "таинстве бракосочетании"? Конечно, на все эти вопросы ответ будет только отрицательный.

Разные обряды и празднества со временем меняют свою суть и значение для разных людей. Мы лишь не должны идти на компромисс там, где учение Библии однозначно, равно, как и не имеем права придумывать духовные законы и навязывать их другим людям.

Поетичний куток

Молись и жди

Зимою речка спряталась под лёд
И к югу с криком улетели птицы.
Но что-то нам уверенность даёт:
Они должны весною возвратиться.

Ушли под снег деревья и поля,
Но лишь на время белая одежда.
И пусть уснувшей кажется земля -
Весною вновь цветет она, как прежде.

Укрылось солнце в серых облаках,
Но оно есть и вовсе не погасло.
Темно и страшно — это лишь пока.
Умчатся тучи, станет небо ясным.

Пришла беда — запомни лишь одно:
Молись и жди. Иисус с тобою рядом,
А зло не вечно, кончится оно,
Но в это, друг, по-детски верить надо.

Спокойно жди обещанный покой,
Как ждут тепла весной цветки растений.
Настанет день, и Бог Своей рукой
Разгонит тучи, и исчезнут тени.

Вера Осипова

* * * * *

Дорожите временем

С каждым днем мы немножко стареем,
Жизнь земная, как тонкая нить.
Все другое ценить мы умеем,
Только время не можем ценить.

Сколько времени кануло в вечность,
Но попробуй минутку вернуть!
Как опасны безделье, беспечность
И пустая словесная муть.

Все мы ищем земного уюта,
Для домов утрамбованный грунт,
Позабыв, что часы и минуты
Состоят из малюток-секунд.

Пролетели и тридцать, и сорок
Неспокойных, бесцельных годов.
Смерть не терпит пустых отговорок
И сухих извинительных слов.

А когда постучит она в двери,
Не открыть мы не сможем – никто!
Счастлив тот, кто Спасителю верил, –
С Ним все время не зря прожито!

Вера Кушнир

- - - - -

Церква Христова м. Чернівці