Серцева недостатність

Напевно, у багатьох людей даний вираз асоціюється з хворобою серця. У медицині таким терміном позначають нездатність серця в належній мірі виконувати функцію насосу, який перекачує кров у тілі людини. Проте наразі я хочу привернути увагу до іншої проблеми, яка пов'язана з духовним станом внутрішньої людини. Сутність цієї духовної хвороби в тому, що досить часто нам, як дітям Божим, не вистачає любові, яка повинна виконувати функцію рушія нашого життя в Бозі.

До чого призводить недостатність любові? За словами апостола Павла, незважаючи на те, що людина робитиме для Бога, у разі відсутності любові, ці діяння не матимуть ніякого значення. Адже якщо «...любови не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий... то я ніщо... то пожитку не матиму жадного!» (1 Кор. 13:1-3). Отже, відсутність любові зводить нанівець усі наші діла.

В чому може проявлятися недостатність серця в житті дитини Божої? В багатьох речах. Перший симптом захворювання – це величання та надимання. Скільки разів мені доводилось чути від братів та сестер, як вони говорили іншим віруючим у Христа: «У вас немає істини! Ви не знаєте Біблії! Ви йдете в погибель!» тощо. Дійсно, якщо людина навіть є щиро набожною, але перебуває у помилці, то вона не може врятуватись до тих пір, поки не прийме правди. І ми повинні робити все, що залежить від нас, щоб допомогти людям усвідомити та прийняти правду. Але проблема полягає в іншому: з яким серцем ми це робимо? Який мотив рухає нами? Коли християнин зверхньо-зневажливо-зарозуміло-образливо закидає, наприклад, харизмату: «У вас не богослужіння, а дискотека», це являє відсутність любові до людини та поваги до її почуттів. Таке ставлення приводить до того, що скоріше за все у відповідь почуємо: «А у вас не богослужіння, а поховання». Певно, не всі ми знаємо, що «знання ж надимає, любов же будує!» (1 Кор. 8:1). Пам'ятаймо, любов без слів може привести грішника до бажання пізнати правду (1 Пет. 3:1,2), але знання без любові може погасити навіть сильне бажання іншої людини пізнати правду.

Ще одна ознака серцевої недостатності виявляється в любові до суперечок. В одній з книг, виданій однією деномінацією, аналізується вчення та життя різних церков. Згадується в цій книжечці й про нас. Я з цікавістю почав читати, як же ми виглядаємо в очах інших людей. У якості основної характеристики нас з вами було зазначено наступне: «Прихильники Церкви Христа доволі багато сперечаються». Як це не боляче, але моє сумління не дозволяє заперечити подібне твердження. Насправді, бажання християн довести свою правоту нерідко виливається у суперечки саме з нашої ініціативи. Тому кожному з нас не завадить ще раз поміркувати над словами апостола Павла: «А від нерозумних та від невчених змагань ухиляйся, знавши, що вони родять сварки. А раб Господній не повинен сваритись, але бути привітним до всіх, навчальним, до лиха терплячим, що навчав би противників із лагідністю, чи Бог їм не дасть покаяння, щоб правду пізнати, щоб визволитися від сітки диявола, що він уловив їх для роблення волі своєї» (2 Тим. 2:23-26).

Діагноз про серцеву недостатність християн часто підтверджується їхньою постійною й регулярною відсутністю на зібраннях посеред тижня, або на додатковому біблійному занятті в неділю. Дехто навіть так пояснює свою відсутність: «Це ж не обов’язково!» Так, формально часто це не обов’язково. Але по суті...

В нашому житті є багато речей, які ми не зобов’язані робити, але робимо їх. Наприклад, не обов’язково їсти тричі на день. Але більшість саме так чинить: снідають, обідають, вечеряють. Але чому? Тому що хочеться, тому що це потрібно для тіла. Розумієте, куди я хилю? Матері не обов’язково цілувати свою дитину і радіти з її перших кроків. Чоловікові також не обов’язково дарувати дружині квіти. Закоханим не обов’язково зустрічатись якомога частіше. В жодному державному законі ви не знайдете зобов’язань щодо вище перерахованого. Чому ж люди це роблять? Тому що діє закон любові: любов змушує їх до цього, і ці речі приносять задоволення і насолоду, і людина, яка любить, не може чинити інакше. Отже, якщо я при плануванні свого життя стосовно зібрань церкви керуюсь лише тим, чи є таке зібрання обов’язковим, то напевно, у мене щось не гаразд із серцем. Бо це означає, що не дуже то вже в мене є бажання спілкуватись з Богом та Його дітьми, вивчати Святе Письмо, славити Спасителя. Це означає, що насправді я не отримую задоволення від цих речей і не прагну їх. Це, врешті-решт, означає, що у мене проблеми з серцем, тобто з любов’ю.

Якось мені довелося читати про одну віруючу літню жінку, яка мала важку хворобу ніг, а тому користувалась милицями. Та навіть з ними їй важко було пересуватись. Тому якось її запитали з щирим подивом: «Невже вам неважко? Як ви кожного разу приходите на всі зібрання?!» «Важко, - відповіла вона, - але я нічого не можу вдіяти з собою. Спочатку туди відправляється моє серце, а потім за ним йдуть мої ноги». Дуже гарно ця жінка виразила певний закон зв’язку серця з діями людини. Тому, коли ноги християн не несуть їх в зібрання, це лише говорить про те, що не Бог і Його святі є цінністю, скарбом для них, і що їхні серця не з церквою. Пам’ятаймо, що Ісус сказав: «Бо де скарб твій, там буде й серце твоє!» (Матв. 6:21). З цього також витікає, що у разі, коли християни взагалі кидають зібрання, то потрібно закликати до покаяння не в тому, що вони «не відвідують церкву» (ніби Церкву можна відвідувати як магазин, лікарню або знайомих), а в тому, що не люблять Бога.

Серцева недостатність у деяких християн написана на обличчях, змучених чеканням, щоб якнайшвидше закінчилось зібрання. Це так помітно!!! Вона проглядається в їхніх порожніх очах, що говорить про духовну відсутність та байдужість до того, що відбувається. В поглядах, раз у раз спрямованих на годинник. В монотонно-млявому, ледь чутному співі про радість. В дрімоті...

Але ж «Отець Собі прагне таких богомільців», які «вклонятися будуть Отцеві в дусі та в правді» (Iван. 4:23). Давайте будемо пам’ятати, що Богові важливо не тільки те, що ми робимо: «І все, що тільки робите словом чи ділом, усе робіть у Ім'я Господа Ісуса...» (Кол. 3:17), але й те, як ми це робимо: «І все, що тільки чините, робіть від душі, немов Господеві, а не людям!» (Кол. 3:23).

Недостатність серця також дає знати про себе через мову християн. Зважаючи на слова Ісуса: «...чим серце наповнене, те говорять уста» (Матв. 12:34), та порівнюючи з тим, про що постійно говорять поміж собою деякі християни, не можливо не прийти до висновку, що їхні серця наповнені життєвими клопотами, багатством, політикою, роботою, власними образами на владу, чим завгодно, лише не духовними речами.

Фізична хвороба, яка називається серцевою недостатністю, призводить до патологічних змін як в самому серці і в судинах, так і в інших органах та системах людського організму. Ця хвороба супроводжується розладами, які обмежують життєву активність хворого, і, врешті-решт, загрожують його життю.

Так само й духовна серцева недостатність призводить до руйнації внутрішньої людини, якщо її не лікувати. Погляньмо на християн з Ефесу (Об’явл. 2:1-4). Незважаючи на те, що вони мали терпеливість у праці для Ісуса, и не терпіли зла, не приймали фальшивих апостолів (Об’явл. 2:2-4), Ісус закликає їх до покаяння, бо ефесяни мали серцеву хворобу: вони покинули «свою першу любов». Без щирої любові до Бога та до людей будь-які діла не мають перед Богом жодної вартості (1 Кор. 13:1-3).

Причиною серцевих захворювань часто є те, що люди не віддають себе Богові в повноті, або ж не мають віри та любові від усього серця. А саме цього, - щоб серце було віддано повністю, - Бог очікує від нас: «Люби Господа Бога свого всім серцем своїм…» (Матв. 22:37). Людина має право охреститись лише за умови, коли має віру від «повного серця» (Дії. 8:36,37). За інших умов її хрищення буде лише «тілесної нечистоти позбуття», але не «обітниця Богові доброго сумління» (1 Пет. 3:21).

Давайте будемо слідкувати кожен за своїм серцем (Євр. 3:12; Матв. 15:8). Наповнюймо наші серця Господом: прислухаймося до Нього через Біблію, придивляймося до Нього у житті. Лише Бог може дати нам мир та спокій серця (Матв. 11:29; Фил. 4:7).

«Над усе, що лише стережеться, серце своє стережи, бо з нього походить життя» (Прип. 4:23).

Дмитрий Галюк