Страх,
щоб сказати слово
Працівник
ферми Джо вирішив, що тілесні травми,
які він дістав у результаті автомобільної
аварії, є достатньою причиною, щоб подати
судовий позов на вантажну компанію. В
залі суду, адвокат компанії по перевезенням
вантажів, звернувшись до Джо, запитала
його: “Знаходячись на місці події, чи
сказали ви, що з вами все було гаразд?”
Фермер
відповів: “Так, але дозвольте мені
розповісти, як все було. Я завантажив
свою ослицю Бетсі в ...”.
“Мені
не потрібні ваші деталі, - перервала
його адвокат, - просто дайте відповідь
на запитання: знаходячись на місці
події, чи казали ви, що з вами усе було
гаразд?”
Фермер
Джо сказав: “Я тільки но завантажив
свою дорогу ослицю Бетсі в трейлер і
почав їхати по дорозі...”.
Адвокат
знову перервала його, і звернувшись до
судді, сказала: “Ваша честь, я намагаюсь
встановити той факт, що на місці пригоди
цей чоловік сказав дорожньому патрульному
, що з ним все гаразд. Зараз, через декілька
тижнів після аварії, він намагається
пред’явити позов моєму клієнту. Я
вважаю, що це обман і прошу вас попросити
його, щоб він просто відповідав на
питання”.
До
цього моменту суддя вже був зацікавився
відповіддю Джо і заперечив адвокату:
“Я б хотів почути про те, що він хоче
розповісти про свою улюблену ослицю
Бетсі”.
Джо
подякував судді й продовжив: “Ось я й
кажу, що тільки-но повантажив Бетсі в
трейлер, мою улюблену ослицю, і поїхав
по дорозі. В цей час, величезна вантажівка
з причепом, всупереч сигналу “стоп”,
врізалася в мене збоку. Мене відкинуло
в один кювет, Бетсі в інший. Я не хотів
ворушитися, тому що мені було дуже
боляче. Одначе, мені було чути стогін
та рев Бетсі. За цими звуками я зрозумів,
у якому важкому стані вона була. Незабаром
до місця аварії під'їхав
дорожній
патруль.
Він міг чути звуки, що видавала Бетсі,
тому одразу направився до неї. Після
того, як він оглянув ослицю, він витяг
свій пістолет й пристрілив її. Потім
патрульний, перейшовши через дорогу,
подивився на мене й запитав: “Ваш віслюк
був у жахливому стані, тому я був змушений
його пристрілити. Як ви себе почуваєте?”
В житті
бувають моменти, коли ми вагаємось через
свій страх щось сказати. Не через страх,
що нас можуть “підстрелити”, а через
страх “бути пристреленими”, через
страх бути осміяними, страх опинитися
в смішному становищі. В результаті,
замість того, щоб використати можливість
й стати на бік Христа, ми вибираємо роль
мовчуна (мовчунки). Робимо так, виходячи
з обставин, що такий вчинок може бути
“більш безпечним”.
Хай
Бог допоможе нам замінити страх перед
людьми на страх перед Богом.
“І
хто заподіє вам зле, коли будете ви
оборонцями доброго? А коли ви за правду
й страждаєте, то ви блаженні! А їхнього
страху не бійтеся, і не тривожтеся! А
Господа Христа святіть у ваших серцях,
і завжди готовими будьте на відповідь
кожному, хто в вас запитає рахунку про
надію, що в вас, із лагідністю та зо
страхом”.
(1 Петра 3:13-15).
Алан
Сміт
- - - - -
І
що, це все?!
Щось
не так, чогось не вистачає. У нас є
робота, ми знаходимо сенс у сім'ї, але,
тим не менш, ми хочемо чогось іще.
В
нас поселяється таке відчуття, яке я
пережив в різдвяний ранок 1964 року. В
той день я зібрав із окремих складових
частин мрію дев'ятирічного хлопчика,
- справжню залізну дорогу в зменшеному
розмірі. Там були і паровозики на
батарейках, й мерехтливі сигнальні
вогні. Встановивши локомотив на рейки,
я з відчуттям щирої радості спостерігав,
як ця півторакілограмова машина здійснює
свій шлях на підлозі моєї кімнати. Одне
коло, а потім ще одне, і... ще одне... і
ще... Через деякий час я розвернув свій
потяг у зворотній бік. І він поїхав
туди, зробив коло, потім ще і ще...
«Мам, а
що ти ще подарувала мені на Різдво?»
Омріяної іграшки вже було замало...
Все
просто, наше життя рухається по великому
колу, одне за одним.
Перша
робота. День весілля. Пологовий будинок.
Діти. Внуки. Одне коло за іншим, ще і ще,
... а що далі?
Наша
незадоволеність, знаходячись
поряд
з розчаруванням, породжує квітуче
потомство: п'янство,
захоплення
спортом, 40-годинний робочий тиждень,
занурення в сексуальні
утіхи
– це все ніщо інше, як спотворена форма
прагнення до Едену.
В
хвилини відчаю Ісус протягає Свою руку.
Хоча ми були мертві через наші провини
й гріхи (Ефес. 2:1), «відчужені від життя
Божого»
(Ефес.
4:18), але «хто вірує, що Ісус то Христос,
той родився від Бога»
(1
Івана 5:1). Народжений знову! І це не
фізичне народження, яке є результатом
людської пристрасті чи задуму – це
відродження виходить від Бога (Івана
1:13).
Не випустіть з поля
зору це невидиме, внутрішнє чудо, яке
виникає по вірі. Бог відновлює нас в
тому стані, яке було в Еденському садку.
Те
що могли Адам і Єва, ми можемо!
Ця сім'я ходила з
Богом, і ми так можемо.
Вони
чули Його голос, його можемо чути і ми.
Вони були нагі і не соромились цього,
ми також можемо не ховати свого серця
і не боятися цього. Немає більше причин
для втечі або потаємності.
«Благословенний
Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа,
що великою Своєю милістю відродив нас
до живої надії через воскресення з
мертвих Ісуса Христа, на спадщину
нетлінну й непорочну та нев'янучу,
заховану в небі для вас»
(1 Петра 1:3-4).
- - - - -
Поетичний
куток
Сменяйтесь времена,
катитесь в вечность годы,
Но некогда весна бессменная
придет.
Жив Бог! Жива душа! И царь земной
природы,
Воскреснет человек: у Бога
мертвых нет!
-
Н. И. Гнедич (1784-1833)
- - - - -
Церква
Христова м. Чернівці