Все буде в порядку

Білу Такеру було 16 років, коли здоров’я його батька дуже погіршилось, внаслідок чого він втратив роботу. Але навіть після того, як містер Такер зміг відновити своє здоров’я, його сім’я все рівно зазнавала фінансові труднощі, вони ледве зводили кінці з кінцями.

Сам містер Такер був у свого роду підприємцем і в нього виникла ідея. Він виграв тендер на заміну оббивки стільців в місцевому кінотеатрі. Раніше він ніколи не займався оббивкою стільців. У нього навіть не було спеціального обладнання для цього. Незважаючи на це, він зміг знайти когось, хто навчив його цьому ремеслу, і підказав, де можна знайти необхідне обладнання промислового типу. Сім’я разом збирала кожен цент для того, щоб купити це обладнання. Для цього вони витрусили усі свої зберігання та шукали монети, де тільки могли, навіть за диваном. Врешті-решт потрібна сума була зібрана. Одного чудового дня Біл їхав автомобілем разом зі своїм батьком, щоб привезти обладнання. Біл пам’ятає, як було приємно перебувати в цій одногодинній подорожі, обговорюючи ті яскраві горизонти, які перед ними відкривались. Вони завантажили швейний апарат в кузов свого автомобіля й закріпили його до задньої частини кабіни. Потім містер Такер попросив свого сина сісти за кермо і відвезти їх додому. Далі я дозволю Білу розповісти, що відбувалось потім.

«Ми переживали велику радість, знаходячись в дорозі. Можливо я, як будь-який шістнадцятирічний водій, не приділяв достатньої уваги швидкості нашого пересування. І я ніколи не зможу забути, як майже виїхавши з дорожньої розв’язки на автомагістраль, цей важкий швейний станок почав потрохи нахилятись. Я різко натиснув на гальма, та вже було пізно. Я дивився, як цей станок перевалюється через борт кузова. Вистрибнувши з автомобіля, я побіг назад. Обминувши кузов, я побачив, що наша надія, наша мрія лежала на боці, розколота на частини. А після я побачив погляд батька. Все, на що він робив ставку, всі його спроби, намагання, старання, його мрія, вся його надія на те, щоб допомогти сім’ї, лежала там, вщент розтрощена на друзки.

“Ти знаєш, що зараз з тобою буде? Ти, дурне хлопчисько, яке їздить з великою швидкістю й не слідкує за дорогою. Ти зробив нас вбогими, забрав у сім’ї її існування”.

Але він цього не сказав. Він подивився прямо на мене і сказав: “Біл, мені дуже шкода”. Він підійшов, обійняв мене й промовив: “Синку, все буде в порядку”».

Бог шепоче тобі ті самі слова. Це Його руки ти відчуваєш. Довірся Йому.

Це Його голос ти чуєш. Вір Йому.

Дозволь Єдиному, Хто може приймати рішення у всьому всесвіті, втішити тебе.

Життя часом ламається на частини, здається, що його вже не відбудуєш. Але все буде в порядку.

Але як ти можеш це знати? По тому, що Бог так полюбив цей світ. Якщо Бог може створювати мільйони галактик, то чи може Він з нашого поганого створити добре? Звичайно, Він може, Він – Бог.

Макс Лукадо

Рассказы о богатстве

* * *

В Берлине одна 78-летняя пенсионерка умерла от физического истощения. Полиция установила, что в ее квартире не было продуктов, но зато был найден чемодан с 50 000 марок и сберкнижка на 28 000 марок. Ее жадность к деньгам была сильнее смерти.

* * *

При раскопках города Помпеи была найдена женщина, судорожно прижимавшая к себе во время страшного извержения вулкана Везувия шкатулку с золотыми вещами. Вместо того чтобы бежать из погибающего города, она стала заботиться о том, что было ей всего дороже и что погубило ее.

* * *

Однажды в маленьком городке в Восточных Штатах проповедник получил от Комитета Миссионерского дела письмо с просьбой о пожертвовании в пользу очень нуждающейся местности на Западе. Письмо заинтересовало проповедника, и он стал от всей души составлять проповедь с целью вызвать в прихожанах сочувствие к этой великой нужде.

Настало воскресенье, и он прочитал свою проповедь. Но почему-то она не произвела желаемого действия. Присутствовавшие слушали невнимательно, богатый банкир часто зевал, а известный купец беспрестанно посматривал на часы...

Между тем что-то никому незаметное происходило на самой последней скамье. Там сзади сидела девочка из бедной семьи, совсем одна. Она была калекой, и вся ее жизнь казалась мрачной, безнадежной. Но добрые люди из прихожан сжалились над ней и сложились, чтобы купить ей костыли. Это точно переродило ее, и с тех пор она радостно ковыляла по деревне, всегда весело улыбаясь.

Она слушала проповедь, и сердце ее сострадало к чужой нужде. Когда проповедник закончил говорить, она подумала: "Как бы мне хотелось дать что-нибудь! Но у меня ведь ничего нет, ни одного медяка!" Тут тонкий, нежный внутренний голос шепчет ей: "У тебя есть костыли..."

Сборщик пожертвований приближается с тарелкой, - вряд ли стоит подходить к этой последней скамейке, где сидит одна маленькая Мэг, и из-под убогого платьица виднеется одна здоровая ножка. Однако он учтиво останавливается, протягивая тарелку. И Мэг с детской простотой неловким движением протягивает свои костыли и старается уложить их на тарелке. Как молния блеснула мысль в голове сборщика, он понял ее, и, потрясенный, берет это странное приношение и кладет его на тарелку...

Люди смотрят, и скоро глаза их наполняются слезами. Всем знакомы эти костыли. Мэг отдала свои костыли! И тут богатый банкир взволнованно вынимает карандаш из кармана, чтобы подписаться на значительную сумму, а купец останавливает сборщика на пути...

И со всех скамеек протягиваются руки к тарелке, и кто-то дает 50 долларов за костыли и возвращает их на заднюю скамейку. Сбор в этот день достиг нескольких сот долларов. И маленькая Мэг, убогая телом, но не душою, пробирается из церкви, чувствуя себя счастливейшим человеком в мире.

Из книги С. Гордона "Тихие беседы о служении".

Влучне слово

Знание некоторых принципов легко возмещает незнание некоторых фактов

Гельвеций Клод Адриан (1715-71)

Все, к чему можно прибавить – несовершенно, от чего можно отнять – не вечно.

Сенека Луций Анней Младший

Свiт змiнюється настiльки, наскiльки ми змiнюємо себе.

Церква Христова м. Чернівці