Мир вам и дому вашему
Поиск по сайту:
Зміцнюй віру 343 03.09.2009
зміцнюй віру

Чи є нам за що бути вдячними?

Спілкуючись з людьми, що ти чуєш від них частіше — ремствування на нелегке життя, чи подяку за благословіння, які вони мають?

А що стосується тебе особисто, ти бачиш в першу чергу труднощі і негаразди в житті, чи бачиш причини бути людиною, вдячною Богові?

Наступна інформація може допомогти кожному з нас об'єктивно оцінити свій рівень життя та його якість і в кінці щиро сказати: “Слава і подяка, Тобі, Господи!”

Якщо скоротити все людство до поселення в сто мешканців, дотримуючись усіх пропорційних співвідношень, населення такого містечка буде виглядати наступним чином:

57 азіатів, 21 європеєць, 14 американців (південних і північних), 8 африканців;

52 будуть жінками, 48 - чоловіками; 30 будуть білими,
89 – гетеросексуальними, 11 — гомосексуальними;

6 людей будуть володіти 59% всього багатства, у 80% не буде достатніх житлових умов, 70 будуть неосвічені, а вищу освіту матиме тільки 1 людина і лише одна особа матиме комп'ютер;

50 будуть недоїдати, помре 1, а народиться 2.

Якщо подивитись на світ з цієї точки зору, стає зрозумілим, чому потреба в солідарності, взаєморозумінні, терпимості, освіченості дуже висока. Подумай про це.

Якщо ти сьогодні з ранку прокинувся здоровою людиною, ти щасливіший за 1 мільйон людей, котрі не доживуть до наступного тижня.

Якщо ти ніколи не переживав війну, ув'язнення, тортури чи голод, ти щасливіший за 500 мільйонів людей в цьому світі.

Якщо ти можеш відкрито сповідувати свою віру без страху та загрози смерті, ти щасливіший за мільйони людей у цьому світі.

Якщо в тебе є рахунок в банку, гроші в гаманці, ти належиш до 8% забезпечених людей в цьому світі.

Якщо ти читаєш цей текст, ти благословенний подвійно, адже про тебе хтось подумав і ти не належиш до 2 мільярдів людей, котрі не вміють читати.

Хтось колись сказав: працюй так, ніби тобі не потрібні гроші; люби так, ніби тобі ніхто ніколи не завдавав болю; співай так, ніби тебе ніхто не чує; живи так, ніби на землі рай.

Завжди радійте! Безперестанку моліться! Подяку складайте за все, бо така Божа воля про вас у Христі Ісусі” (1 Сол. 5:16-18).

- - - - -

БЛИЗКО К КРЕСТУ, НО ДАЛЕКО ОТ ХРИСТА

У подножия креста продолжали бросать кости.

Видите эту сцену? Солдаты сгрудились в кружок, глаза смотрят вниз. Преступник над ними забыт. Они играют на кое-какую оставшуюся одежду. Туника, плащ, сандалии - всё присвоено. Бросая кости на твёрдую землю, каждый солдат держит пари на удачу, надеясь обогатить свой гардероб за счет распятого плотника.

Меня всё время интересует, как должна бы выглядеть эта сцена в глазах Иисуса. О чём Он думал, глядя вниз, где под Его окровавленными ногами, собравшись в кружок, игроки бросали кости. Какие чувства Он испытывал? Он, должно быть, был изумлён. Вот здесь простые солдаты становятся свидетелями самого необычного в мире события, а они даже не знают об этом. Для этих солдат это просто ещё одна пятница, а Он ещё один преступник.

"Ну, давай быстрей, твоя очередь!"

"Ладно, ладно - это бросок за сандалии".

Бросают жребий на имущество Христа. Головы опущены. Глаза смотрят в землю. Крест забыт.

Символизм этой сцены поразителен, не так ли? Он заставляет задуматься о нас. О верующих. О тех, кто претендует на наследие креста. Я думаю обо всех нас. О каждом верующем на земле. О консерваторах в религии. О тех, у кого более свободные взгляды. О тех, кто придерживается строгих правил и более простых. О богатых церквях. О бедных церквях. О харизматах, "преисполненных духом" и тех, кто верит в царство Христово на земле после Судного дня. О проповедующих Евангелие и принимающих участие в политической жизни. О тех, кто буквально верит в то, что написано в Библии, и кто отвергает логическое в Ней. О католиках и лютеранах. О простых священниках. О тех, кто верит во второе рождение, и тех, кто всё время кричит "аллилуйя".

Я думаю о нас.

Я думаю, что мы не так уж и не похожи на тех солдат (извините, что говорю это).

Мы тоже играем в игры у подножия креста. Мы конкурируем за то, чтобы стать их участниками. Мы боремся за общественное положение. Мы судим и осуждаем. Соперничество. Эгоизм. Личные достижения. Это всё там, у подножия. Нам не нравится, что делали другие, поэтому мы забираем выигранные "сандалии" и уходим в раздражении.

Мы так близко у этих бревен креста и так далеко от крови, пролитой на нём.

Мы так близки к самому необыкновенному явлению мира, а ведём себя как самые заурядные игроки в кости, сгрудившиеся кучей в перепалке, отстаивая свои дурацкие интересы.

Сколько часов было потрачено на проповедование банальностей? Сколько церквей распалось из-за никчёмности? Сколько известных деятелей оседлывало своих излюбленных коньков, обнажало мечи горечи и с энтузиазмом отправлялось на битву с собратьями по вопросам, не стоящим обсуждения?

Мы так близки к кресту и так далеки от Христа.

Наша специальность - быстрый обмен ударами типа "Я прав". Мы пишем книги о том, как неправильно поступают другие. Мы специализируемся на отыскивании слухов и становимся экспертами в обнажении человеческих слабостей. Мы сбиваемся в маленькие группы, а затем, о Боже, опять разбегаемся в стороны. Ещё одно наименование. Ещё одна доктрина. Ещё одно "заблуждение". Ещё одно вероисповедание, как ещё одна партия в покер. Господь наш, должно быть, изумлен, глядя на нас.

Засунув большие пальцы рук за отвороты пиджака, мы ухмыляемся: "Какие эгоисты те солдаты. Они были так близко у креста, и всё же так далеко от Христа".

А мы? Неужели так отличаемся от них?

Наши расхождения во взглядах так многочисленны, что мы их не можем систематизировать. Так много ответвлений, что даже у них есть свои побеги.

Ну... а теперь серьёзно.

Неужели наши отличия существуют, чтобы разделить нас? Неужели наши мнения существуют, чтобы выделить нас? Неужели наши стены существуют, чтобы развести нас в стороны? Неужели из-за этого невозможно объединиться ради общего дела?

"Пусть все они будут едины", - молился Иисус.

Едины. Не едины в группах по две тысячи человек. Но едины в одном. Одна церковь. Одна вера. Один Господь. Не баптисты, не методисты, не адвентисты. Просто христиане. Нет названий. Нет иерархий. Нет обрядов. Просто Христос.

Слишком идеалистично? Невозможно достичь? Я так не думаю. Вы знаете: и более трудные дела делались. Например, однажды на кресте Творец отдал Свою жизнь за Своё творение. Может быть, всё, что нам нужно, так это несколько сердец, готовых подражать.

Ну, а как вы? Вы можете построить мост, соединяющий берега? Бросить спасительную веревку через бездну? Молиться за единство? Можете ли вы быть тем солдатом, который приходит в себя, вскакивает на ноги и напоминает всем нам: "Эй, то Бог на кресте!"

Пугающая схожесть между игрой солдат в кости и нашими играми. О чём думал Иисус? О чём Он думает сегодня? Игра в кости всё ещё продолжается. И это у подножия креста.

Макс Лукадо

- - - - -

Улюблена заповідь

На жаль, на сьогодні заповідь Христа, яка найбільше виконується, це та, про яку читаємо в Лук. 9:21: “Він же їм заказав, і звелів не казати нікому про це”. Про що саме Ісус тоді просив не розповідати? Про те, що Він — Христос, Син Божий. Чому Ісус попросив про це та ще й безпосередньо після того, як Петро сповідував Його Спасителем? Можливо, Господь зробив це тому, що на той час Петро та інші учні недостатньо розуміли вчення Христа і не в повноті уявляли собі ціль Його місії на Землі. Прикладом такого неповного розуміння може служити Матв. 16:22, де Петро просить Ісуса не йти на голгофський хрест та пожаліти Себе. Христос знав, коли, що і як краще вчинити, тому в той конкретний момент часу наказав не розголошувати істину про Себе. Коли Ісус промовив ці слова, записані Лукою, ще просто не настав потрібний час, ще не прийшов Його час.

Проте і сьогодні можна спостерігати в Церкві Христовій подібне мовчання. Багато віруючих не сповіщають про Христа за межами церковного зібрання. Не завжди те, що вони роблять, що думають і що відчувають на богослужіннях, впливає на їхнє щоденне життя. Не завжди у нас можна спостерігати бажання поділитись знаннями про Христа з оточенням. Не так часто ми говоримо про Бога з сусідами, зі своїми дітьми, з колегами на роботі.

Ось так і виходить, що “нікому не казати” стає найпопулярнішою заповіддю, тому що не вимагає особистої участі, знання і вивчення Слова Божого, необхідності відповідати на запитання та давати відсіч нападкам на віру. Іншими словами, легше нічого не говорити.

Іноді ми мовчимо про Христа, не бажаючи загубити дружбу з кимось, хто не визнає християнство і т.д. Однак, нам слід пам'ятати, що прохання Христа стосувалось конкретного та обмеженого періоду часу Його земного служіння, і воно не є таким, що висловлене раз і назавжди. Завершуючи Своє перебування на Землі, Ісус сказав Своїм учням: “Тож ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в Ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів. І ото, Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку! Амінь” (Матв. 28:19,20).

Ми повинні і зобов'язані ділитись знаннями про Бога з оточуючими людьми, розповідати світові про Христа. Стрімке зростання і розповсюдження християнства у першому столітті було досягнуто не тільки завдячуючи зусиллям великих провідників, але, насамперед, тому, що кожний християнин не мовчав, а проповідував Христа і Його науку. Вони просто не могли мовчати.

А ми?

- - - - -

А что же дальше?

Молодой жизнерадостный человек пришел к отцу и говорит:
- Отец, порадуйся со мной, я поступил в университет. Я буду юристом! Наконец-то я нашел свое счастье!
- Очень хорошо, сын мой, – ответил отец, – значит, ты хочешь теперь усердно учиться. Ну, а что потом?
- Через четыре года я защищу на отлично диплом и покину университет.
- И что же дальше? – не отступал отец.
- Потом я буду изо всех сил

работать, чтобы как можно скорее стать удачливым, хорошим, самостоятельным адвокатом.
- А дальше?
- А потом я женюсь, создам семью, буду растить и воспитывать детей, помогу им выучиться и получить хорошую профессию.
- А дальше?
- А потом я пойду на заслуженный отдых – буду радоваться счастью своих детей и покоиться в доброй старости.
- Что же будет потом?

- Потом? – юноша на минуту задумался. – Да, вечно никто на этой земле не живет. Потом мне нужно будет, наверное, как и всем людям, умереть.

- А что потом? – спросил старый отец. – Дорогой сын, что же будет потом? – дрожащим голосом проговорил отец.
Сын еще больше задумался и сказал неуверенно:
- Благодарю тебя, отец. Я понял. Я забыл главное...

- - - - -

Про молитву

“Молитва — це можливість подивитись на світ очима Бога”.

“Молитва змушує нас побачити своє власне місце в житті”.

“Молитва — проголошення залежності від Бога”.

“У японців, нації загадкової, є два слова, які відображають роздвоєння особистості. Одне з них та-те-ма-е означає ту частину мене, яку я дозволяю бачити стороннім, а друге — хонг-не — це те, що відбувається всередині мене, те, що ніхто не бачить. Гадаю, що людям європейського складу знадобилось би цілих три таких слова. Одне для свого зовнішнього “я”, котре бачать наші колеги по роботі, продавці в магазині та просто випадкові люди. Ще одне — для ранимої частини нашого єства, яку ми відкриваємо лише окремим членам сім'ї та близьким друзям. І третє — для таємних куточків душі, котрі не бачить ніхто і ніколи. Саме цю частину особистості і хоче бачити Господь, коли ми з'являємось перед Ним у молитві”.

“Потрібно розкриватись перед Богом таким, яким ти є, а не представлятись перед Ним таким, яким ти повинен бути”.
“Ми не здібні зробити Бога видимим, але ми здібні стати видимими для Бога”.

“Молитва, в основі якої лежить внутрішня потреба в спілкуванні, а не бажання укласти угоду, - це самий дійовий засіб наблизитись до Бога”.

- - - - -

Поетичний куток 

БЛАГОДАРЮ

За все Тебя, Господь, благодарю:
За то, что я ношу в себе Твой образ,
За то, что на земле Твоей живу
И различаю вечный добрый голос.

Звучит Твой голос в музыке труда,
В симфонии торжественной природы.
Благодарю, что Ты со мной всегда
Во все Тобой подаренные годы.

Благодарю, что Ты рукам даешь
Трудиться радостно, жизнь созидая,
Благодарю, что Ты меня ведешь
К подъемам и духовным возрастаньям.

Благодарю, что сердце Ты мое
Любовью трепетною наполняешь,
Что смертное, земное существо
К труду бессмертному Ты приобщаешь.

Благодарю, что смею приходить
За помощью, советом и дарами.
О, дай в дни жатвы ветви мне склонить,
Усыпанные зрелыми плодами!

Я так хочу - о Боже, помоги! -
Твое исполнить в мире назначенье.
С мольбой об этом от меня прими
Хвалу и славу, честь и поклоненье!

- - - - -

Церква Христова м. Чернівці


  << Вернуться

Случайные публикации
Случайные фотографии
1455964 (+139)
21
1
15, 5
(С) 2018, Церковь Христа (Христова) г. Киев.
Комментарии, замечания, пожелания и предложения адресуйте нашему вебмастеру