Мир вам и дому вашему
Поиск по сайту:
Зміцнюй віру 391 16.02.2011
зміцнюй віру

“Бо річ добра зміцняти серця благодаттю” (Євр. 13:9)

Маленькi вiсники

Перш ніж попрощатися з тими, хто знаходився біля хреста, я познайомлю вас ще з деким. Це буде незвичайне знайомство.

Того дня там були присутні ті, чия роль була особливою. Вони нічого не говорили, але були там. Небагато помітили їх, воно і не дивно. По самій своїй суті вони такі мовчазні, що їх часто упускають з виду. Письменники євангелій згадали про них побіжно. Але ми знаємо: вони були там. Вони мали бути там. У них була робота, яку потрібно було виконати.

Так, їх присутність не просто свідчила про священну драму; вони виражали її. Вони просочили її. Розкрили відчай Петра, видали провину Пілата і оголювали смертельну тугу Юди. Вони передали збентеження Івана і ясно виразили горе Марії.

Проте головна їх роль була пов'язана з Месією. Як тактовно і дбайливо принесли вони полегшення Його стражданням і виразили Його гостру тугу.

Що я описую? Можливо, ви здивуєтеся.

Сльози!

Ті дуже маленькі крапельки людинолюбства. Ті круглі, мокрі краплі вологи, що падаючи з очей, сповзають вниз по щоках і бризками розбиваються в дно наших сердець. Того дня вони були в серцях, на щоках і в очах. У такі моменти вони завжди там. Вони мають бути - це їх робота. Це - вони, крихітні вісники, готові за першим покликом всі двадцять чотири години на добу замінити слова, які стали безпорадними. Капаючи, падаючи і проливаючись з куточків наших душ, вони виносять з собою найглибші почуття, що володіють нами. Течучи по обличчю, вони повідають про переживання душі, від самої блаженної радості до найпохмурішого відчаю.

Принцип простий: коли безпорадні слова, найбільш дієвими стають сльози.

Плями сліз на листі скажуть набагато більше, ніж всі слова цього листа. Сльоза, що впала на труну, скаже те, про що ніколи не змогли сказати прощальні слова. Що викличе материнське співчуття і турботу швидше, ніж сльоза на щоці її дитини? Що більше підтримає, ніж сльоза співпереживання на обличчі друга?

Слова потерпіли невдачу того дня, коли убили Спасителя. Це була їх повна поразка. Та і які слова можна було виголосити?

Які слова зуміли б виразити почуття, що переповнювали тих, хто там був?

Та справа, мій друже, була залишена сльозам.

Як ви вчиняєте, коли не вистачає слів? Як ви спілкуєтеся, коли весь їх запас, виснажений, лежить у ваших ніг? Що ви робите, коли спотикаються навіть найвиразніші слова? Чи так ви багаті, що не соромитеся дати волю сльозам? Чи можете ви бути настільки щасливі, щоб очі ваші зрошувалися сльозами, і горло перехоплювало від хвилювання? Чи можете ви допустити, щоб очі ваші затягнулися пеленою зліз, і все бачилося, як в тумані? Чи можете ви в горі дозволити сльозам полегшити тягар, що здавив груди і перехоплює горло? Або ви кожного разу заганяєте їх всередину, дозволяючи їм литися лише в глибині душі?

Небагато з нас уміють проявляти свої почуття. Особливо ми, чоловіки. О так, звісно, ми вміємо кричати, лаятися і грюкати дверима! Але сльози? "Побережіть їх для боязких і малодушних! А я повинен завоювати світ!"

Друзі, ми б добре зробили, якби зупинилися, щоб вдивитись в обличчя біля хреста.

Петро. Крупний і міцний чоловік. Досить сильний, щоб витягнути з моря сітку, наповнену рибою. Досить хоробрий, щоб витримати найлютіший шторм. Людина, яка декількома годинами раніше оголювала меч проти патрульного загону римлян. А зараз поглянете на нього. Плаче, ні... ридає. Забився в кут, закрив обличчя мозолястими руками. Став би справжній чоловік чинити так? Признаватися в своїй провині? Каятися в своєму падінні? Просити пробачення? Та хіба справжній чоловік не повинен стримуватися... дати тверезе пояснення... знайти виправдання... проявити твердість характеру... наполягти на своєму? Невже Петро розгубив свою мужність? Нас не проведеш, чи не так? А може бути, він вже і не мирська людина, але ще і не святий? Поза сумнівом.

А Іван, погляньте на його сльози! Ось він стоїть - лице сповнене скорботи, скривавлені ступні Вчителя перед його очима. Та хіба його душевне переживання позбавлене мужності? Та хіба його відчай позбавлений витримки?

А сльози Ісуса! Вони підступили в Саду. Я упевнений, вони лилися з Його очей і на хресті. Та хіба це знак слабкості? Та хіба ті сліди сліз на Його щоках означають, що Йому не вистачало мужності і твердості в характері?

Звичайно, ні.

І це - головне. То не сльози, про які говорять: вони - уособлення. Ті сльози - серце, суть і душа людини. Закрити на ключ душевні переживання, значить, поховати те, що нас робить схожими на Христа!

Особливо, коли сходите на Голгофу.

Не можна йти до хреста без серця, з холодним розумом. Так не робиться. Голгофа - не прогулянка розуму, не інтелектуальні вправи, не пророче передбачення і не холодний теологічний принцип.

Голгофа - час душевного переживання, що рве серце.

Не йдіть звідти з сухими очима, несхвильовані. Не поправляйте краватку, не відкашлюйтеся. Не дозволяйте собі спуститися з Голгофи зосередженими і спокійними.

Будь ласка... почекайте. Погляньте знов.

То - цвяхи, що пробили руки.

То - Бог на хресті.

Це ми привели Його туди.

Петро знав це. Іван знав це. Марія знала це.

Вони знали: велика ціна заплачена. Вони знали, хто дійсно пробив Йому ребра. Крім того, вони якимсь чином знали, що історія переробляється.

Ось чому вони плакали.

Вони бачили Спасителя.

Боже, хай ми ніколи не будемо настільки "освіченими", хай ми ніколи не будемо настільки "зрілими", хай ми ніколи не будемо настільки "віруючими", щоб дивитись без сліз на Твої хресні муки!

Макс Лукадо

- - - - -

Голос Хозяина

Был такой случай, когда один американский турист отправился в путешествие по Среднему Востоку. Во время этого путешествия он подошел к пастухам, чьи стада собрались вместе у ручья, чтобы попить воды. После обмена приветствиями, один из пастухов повернулся к овцам и произнес: «Мана. Мана. Мана» («Мана» по-арабски означайте «за мной»). И тут же его овцы отделились от остальных и последовали за ним.

Затем второй пастух прокричал: «Мана. Мана» и его овцы тоже отошли от общего стада и последовали за ним. После этого, путешественник обратился к третьему пастуху: «А можно мне попробовать. Я бы хотел надеть твой плащ и шапку, а затем посмотреть, последуют ли твои овцы за кем-то другим, а не за тобой».

Пастух улыбался, как будто он что-то уже знал, в то время, как путешественник одевал одежду пастуха и произносил: «Мана. Мана». Овцы никак не отреагировали на голос незнакомца, и ни одна из них даже не двинулась в его сторону. «А вообще, овцы за кем-то другим смогут пойти?», спросил путешественник.

«Конечно, такое бывает», - ответил пастух, - «иногда, когда овца заболевает, то она может пойти за кем угодно».

Мы с вами живем в мире, наполненным различными «голосами» и они зовут нас к себе. Материализм призывает нас в свою сторону; власть и престиж вместе с плотскими удовольствиями не отстают. И тебя очень легко могут потянуть в разные стороны. Но такое невозможно, если нашим пастухом будет Иисус Христос. Овцы Его стада не будут обращать внимания на чужие голоса, они будут слушать голос своего Хозяина.

"Ему придверник отворяет, и овцы слушаются голоса его, и он зовет своих овец по имени и выводит их. И когда выведет своих овец, идет перед ними; а овцы за ним идут, потому что знают голос его. За чужим же не идут, но бегут от него, потому что не знают чужого голоса" (Иоан. 10:3-5).

А чей голос слушаешь ты?

- - - - -

Героический подвиг

"Ибо едва ли кто умрет за праведника; разве за благодетеля, может быть, кто и решится умереть. Но Бог Свою любовь к нам доказывает тем, что Христос умер за нас, когда мы были еще грешниками" (Рим.5:7,8)

В одной военной части произошел такой случай. Старшина вышел на плац во время строевой подготовки и кинул гранату во взвод новобранцев. Все солдаты бросились наутек, спасаясь от гибели. Но потом выяснилось, что сержант кидал муляж гранаты, чтобы проверить быстроту реакции молодых солдат.

Через некоторое время в эту часть прибыло пополнение. Старшина решил повторить трюк с муляжом гранаты, попросив тех, кто уже знал о нем, не показывать вида. И когда он кинул муляж гранаты в толпу солдат, все опять бросились врассыпную. Но один из вновь прибывших, не зная о том, что граната ненастоящая, бросившись, лег на нее, чтобы своим телом закрыть других от осколков. За своих товарищей по службе он был готов умереть.

В скором времени этот молодой солдат был представлен к медали за отвагу. Это был тот редкий случай, когда подобная награда вручалась не за успехи в боевых действиях.

Окажись я на месте этого новобранца, я бы наверняка, бросился наутек с остальными прятаться в укрытие. И у меня не возникло бы и мысли умирать за товарищей, не говоря уже о людях чужих для меня, и, может быть, даже не очень хороших. Но наш Господь пожелал умереть за самых последних грешников, спасши нас Своим телом на кресте!

- - - - -

На сонячній строні

Одного семидесятирічного чоловіка запитали:

— Ви, напевне, тепер на схилі років відчуваєте себе ніби в тіні, чи не так?

— Ні, - послідувала впевнена і тверда відповідь, — я на сонячній стороні. Я на тій стороні свого життя, котра ближче до слави.

Кажуть в народі, що "старість – не радість". Люди, які не просто читають Біблію, але живуть Словом Божим, які не просто чули про Бога, але знають Його, які не просто вірять у життя вічне, але прагнуть його, жодним чином не погодяться з цим висловом. Старість для людини, яка народилась згори, є ознакою її скорого поєднання з Господом. Апостол Павло писав: "Бо для мене життя то Христос, а смерть то надбання… я маю бажання померти та бути з Христом, бо це значно ліпше" (Фил. 1:21,23).

Тільки тілесна людина буде чіплятись за земне життя усіма засобами і не зможе радіти своєю старістю. Це правда, що тіло з кожним днем стає все немічнішим. Але дух міцнішає, а це є найголовнішим. І тому віруючі чоловіки та жінки похилого віку сповнені оптимізмом та надією, так само як апостол Павло, який сказав: "Через те ми відваги не тратимо, бо хоч нищиться зовнішній наш чоловік, зате день-у-день відновляється внутрішній. Бо теперішнє легке наше горе достачає для нас у безмірнім багатстві славу вічної ваги, коли ми не дивимося на видиме, а на невидиме. Бо видиме дочасне, невидиме ж вічне!" (2 Кор. 4:16-18).

Для літніх християн старість, це останні сходини до райських Небес.

Розповідають історію, як невіруючий песиміст сказав віруючому оптимісту: "Життя людини сповнене печалями та труднощами". "Так, - відповів віруючий, - але на щастя воно коротке".

Я вірю, що ця віруюча людина була на сонячній стороні!

А ви не в затінку?

- - - - -

Поетичний куток

Богу

Ты мне близок, словно берег морю,
Ты мне дорог, словно детям мать.
Ты пришел, чтоб сделать сладким горе,
Ты пришел, чтобы, простив, обнять.
Без Тебя и жизни мне не надо,
Без Тебя я только что дышу…
Ты один мне в жизни здесь услада,
Будь всегда моим, Тебя прошу.
Там, где небо встретится с землею,
Чтоб принять из рук ее меня,
Там впервые встречусь я с Тобою,
И глаза мои узрят Тебя.
А теперь надеждою живою
Я живу, пока в свой час умру…
Ты мне ближе, чем песок прибою,
И дороже, чем вода в жару.

В. Кушнир

* * * * *

Я становлюсь моложе…

Я становлюсь моложе с каждым днем.
Вы скажете, что трудно в это верить?
Все очень просто: тот, кто со Христом,
С годами, как ни странно, не стареет.

Пусть зеркала твердят иное мне:
В них вижу женщину немолодую.
Но зеркалам я отвечаю: «Нет!» –
В стекле холодном не увидишь душу.

Есть у меня Спаситель и Господь.
И над моей душой не властно время.
Бог обновляет душу, а не плоть,
В душе спасенной – новой жизни семя.

Мне с новым утром открывает Бог
По-новому библейские страницы,
Я снова познаю Христа любовь,
По-новому могу я петь, молиться.

Господь во мне все новое творит:
По-новому я ближних понимаю,
По-новому душа моя горит,
По-новому люблю я и прощаю.

Мой внешний человек окончит век –
Так быть должно. Он обратится в тленье.
Но внутренний, сокрытый человек
Подвластен только духу обновленья.

Все лучше он Иисуса узнает,
Все лучше видит он, все лучше слышит,
Он знает: скоро будет к небу взлет,
И близкой встречей с Иисусом дышит.

И пусть ветшает хижина моя –
Об этом не печалюсь я нимало.
Иду по жизни с Иисусом я,
И для меня не страшно смерти жало.

Когда наступит мой последний день
И разорвутся все земные узы,
Не старой женщиной я встречу смерти тень –
С душою молодой уйду к Иисусу!

Любовь Васенина

- - - - -

Церква Христова м. Чернівці


  << Вернуться

Случайные фотографии
1496126 (+694)
31
2
22, 7
(С) 2018, Церковь Христа (Христова) г. Киев.
Комментарии, замечания, пожелания и предложения адресуйте нашему вебмастеру