Мир вам и дому вашему
Поиск по сайту:
Зміцнюй віру 399 19.02.2011
зміцнюй віру

“Бо річ добра зміцняти серця благодаттю” (Євр. 13:9)

Бiблiйнi iстини про спасiння

Ісус Христос сказав Своїм учням: «Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста, та й іде вслід за Мною. Бо хто хоче спасти свою душу, той погубить її, хто ж за Мене свою душу погубить, той знайде її. Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапастить? Або що дасть людина взамін за душу свою?» (Матв. 16:24-26).

Ці слова означають, що для людини немає нічого важливішого понад спасіння її душі у вічності. А тому будь-якій людині життєво необхідно знати істину про спасіння. Для цього потрібно звернутись до Слова Божого, яким є Біблія. Нижче подані п’ять біблійних істин про спасіння.

1. Загального спасіння не існує.

Люди часто кажуть: «Як усім буде, так і мені. Якось буде». Але це дуже небезпечна позиція. Адже більшість людей, як сказав Христос, йде в погибель: «Увіходьте тісними ворітьми, бо просторі ворота й широка дорога, що веде до погибелі, і нею багато-хто ходять. Бо тісні ті ворота, і вузька та дорога, що веде до життя, і мало таких, що знаходять її!» (Матв. 7:13,14). Чи буде людині, яка попаде в пекло, легше від того, що вона буде там не одна? Зовсім ні. Один чоловік ще більше мучився від усвідомлення того, що його рідні можуть попасти в місце страждання (Лук. 16:27,28).

Крім того, в Писанні знаходимо принцип, який застерігає: «Не будеш з більшістю, щоб чинити зло» (Вих. 23:2).

Усім треба усвідомити, що християнстсво, це особисті стосунки з Богом. Ісус звертається із закликом слідувати за Ним не до натовпу, а до особистостей (Матв. 16:24-26). І на останньому Суді перед Богом кожен даватиме звіт особисто за себе (2 Кор. 5:10). Але, нажаль, не всі люди спасуться. Не тому, що Бог обмежує число спасенних. Багато хто загине з власної вини, тільки тому, що не прийняли заклик Христа і не навернулись до Нього.

2. Багато тих, хто сподівається спастися, загинуть.

Це дуже сумний факт. Велика кількість тих, хто називає себе християнами, впевнені, що вспадкують небо. Але ніхто не може побачити Царство Небесне, якщо не матиме духовного народження, цебто не народиться від води і Духа (Ів. 3:1-7). Сам Христос сказав про віруючих, які не мають підстав для сподівань на спасіння: «Що звете ви Мене: Господи, Господи, та не робите того, що Я говорю?» (Лук. 6:46) і ще: «Не кожен, хто каже до Мене: Господи, Господи! увійде в Царство Небесне, але той, хто виконує волю Мого Отця, що на небі» (Матв. 7:21).

3. Грішники, які не навернулись до Христа, загинуть.

Написано в Біблії, що єдиний шлях спасіння – прийняти Христа, інших шляхів немає (Ів. 14:6; Дії 4:12). Щоб навернутись до Бога, людині потрібно почути Євангелію, і це дасть їй змогу зрозуміти свою гріховність та необхідність у спасінні. З євангелії грішна людина дізнається про Божий шлях спасіння, який лежить через Христову жертву. Людина повинна повірити в почуте Слово Боже та покаятись в усіх своїх гріхах. Врешті-решт, грішнику потрібно охреститись на відпущення гріхів. Саме в момент хрещення відбувається народження згори, людина отримує прощення своїх гріхів і стає Божою дитиною. Іншими словами, вона навертається до Бога.

Іноді ідея «навернутись до Бога» передається одним словом «вірувати». Бог через Свою превелику любов «…дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Ів. 3:16). Але про тих, хто не вірує (не хоче навернутись), сказано: «Хто вірує в Сина, той має вічне життя; а хто в Сина не вірує, той життя не побачить, а гнів Божий на нім перебуває» (Iв. 3:36)

4. Спасіння після смерті неможливе.

Біблія проголошує, що людина вмирає лише один раз, а потім суд (Євр. 9:27). На тому суді кожна людина відповідатиме за свої вчинки, які вона робила при житті (2 Кор. 5:10). Це означає, що смерть, це та межа, після якої щось змінити у своїй долі вже неможливо.

5. Сьогодні день спасіння!

Люди планують своє життя наперед. Саме по собі, це нормальне явище. Але коли це робиться без включення Бога в ці плани, покладання на Його волю, то таке планування є гріховним: «А ну тепер ви, що говорите: Сьогодні чи взавтра ми підем у те чи те місто, і там рік проживемо, та будемо торгувати й заробляти, ви, що не відаєте, що трапиться взавтра, яке ваше життя? Бо це пара, що на хвильку з'являється, а потім зникає!... Замість того, щоб вам говорити: Як схоче Господь та будемо живі, то зробимо це або те» (Як. 4:13-15).

Не у владі людини день минулий і день майбутній. Тому написано: «Не вихвалюйся завтрішнім днем, бо не знаєш, що день той породить» (Прип. 27:1).

Друже, Бог говорить тобі: «Приємного часу почув Я тебе, і поміг Я тобі в день спасіння! Ось тепер час приємний, ось тепер день спасіння!» (2 Кор. 6:2). Невідкладай справу спасіння, найважливішу справу свого життя, на майбутнє. Вже сьогодні Господь чекає тебе і хоче дати тобі Свій дарунок любові та благодаті. Не гай часу, прийми Господа, і стань Божою дитиною, щоб мати життя вічне!

- - - - -

Уродливый

Каждый обитатель квартиры, в которой жил и я, знал, насколько Уродливый был уродлив. Местный кот. Уродливый любил три вещи в этом мире: борьба, поедание отбросов и, скажем так, любовь. Комбинация этих вещей плюс проживание без крыши оставили на теле Уродливого неизгладимые следы. Для начала, он имел только один глаз, а на месте другого зияло отверстие. С той же самой стороны отсутствовало и ухо, а левая нога была когда-то сломана и срослась под каким-то невероятным углом, благодаря чему создавалось впечатление, что кот все время собирается повернуть за угол. Его хвост давно отсутствовал. Остался только маленький огрызок, который постоянно дергался.

Если бы не множество болячек и желтых струпьев, покрывающих голову и даже плечи Уродливого, его можно было бы назвать темно-серым полосатым котом. У любого, хоть раз посмотревшего на него, возникала одна и та же реакция: до чего же уродливый кот. Всем детям было категорически запрещено касаться его. Взрослые бросали в него камни. Поливали из шланга, когда он пытался войти в дом, или защемляли его лапу дверью, чтобы он не мог выйти.

Уродливый всегда проявлял одну и ту же реакцию. Если его поливали из шланга — он покорно мок, пока мучителям не надоедала эта забава. Если в него бросали вещи — он терся о ноги, как бы прося прощения. Если он видел детей, он бежал к ним и терся головой о руки и громко мяукал, выпрашивая ласку. Если кто-нибудь все-таки брал его на руки, он тут же начинал сосать уголок рубашки или что-нибудь другое, до чего мог дотянуться.

Однажды Уродливый попытался подружиться с соседскими собаками. В ответ на это он был ужасно искусан. Из своего окна я услышал его крики и тут же бросился на помощь. Когда я добежал до него, Уродливый был почти что мертв. Он лежал, свернувшись в клубок. Его спина, ноги, задняя часть тела совершенно потеряли свою первоначальную форму. Грустная жизнь подходила к концу. След от слезы пересекал его лоб. Пока я нес его домой, он хрипел и задыхался. Я нес его домой и больше всего боялся повредить ему еще больше. А он тем временем пытался сосать мое ухо. Я прижал его к себе. Он коснулся головой ладони моей руки, его золотой глаз повернулся в мою сторону, и я услышал мурлыкание, даже испытывая такую страшную боль, кот просил об одном — о капельке привязанности! Возможно, о капельке сострадания.

И в тот момент я думал, что имею дело с самым любящим существом из всех, кого я встречал в жизни. Самым любящим и самым красивым. Никогда он даже не попробует укусить или оцарапать меня, или просто покинуть. Он только смотрел на меня, уверенный, что я сумею смягчить его боль. Уродливый умер на моих руках прежде, чем я успел добраться до дома, и я долго сидел, держа его на коленях. Впоследствии я много размышлял о том, как один несчастный калека смог изменить мои представления о том, что такое истинная чистота духа, верная и беспредельная любовь. Так оно и было на самом деле. Уродливый сообщил мне о сострадании больше, чем тысяча книг, лекций или разговоров. И я всегда буду ему благодарен.

У него было искалечено тело, а у меня была травмирована душа. Настало и для меня время учиться любить верно и глубоко. Отдавать ближнему своему все без остатка.

Большинство хочет быть богаче, успешнее, быть любимыми и красивыми. А я буду всегда стремиться к одному — быть Уродливым...

- - - - -

Широкий путь

Однажды, внимание прохожих было привлечено странным поведением человека, который с деревянным метром в руке подошел к двери питейного заведения и стал ее измерять.

«85 сантиметров ширины и 2 метра высоты», - пробормотал он. Затем, обернувшись к остановившимся около него любопытным, он объяснил: «Дверь имеет всего 2 метра на 85 сантиметров. В общем, небольшая дверь. Однако был у меня дом, и он целиком прошел через нее. Была земля, и она вся прошла в нее. Имел дорогую мебель, и та прошла в эту дверь, не нужно было и разбирать. Были у меня сбережения, и все они ушли через эту дверь. И если бы это было все! Но этим дело не кончилось. Было у меня крепкое здоровье, и вот врач сказал недавно: «Здоровье свое вы пропустили через дверь кабака!»

Имел я в молодости хорошую репутацию, а сегодня мне  не верит никто. Говорят обо мне: «Это пьяница!» Таким образом, и честь моя ушла через эту дверь.

Когда-то было у меня доброе и отзывчивое сердце. Я страдал, когда видел, что жена и дети плачут из-за меня. Но с тех пор, когда я стал проходить в эту дверь, я заставлял их плакать очень часто.

Есть у меня голова на плечах, и я  мог бы гордиться своим умом. И, однако, как часто я выходил из кабака настолько пьяным, что уже ничего не соображал, и был подобен животному. Разум мой тоже прошел через эту дверь.

Была у меня совесть, и я сознавал, что честно  и нечестно, что дурно и что хорошо. Но хорошо ли я поступил, пропив все свое имущество? Хорошо ли  я поступил со своим телом, отравив его? Прав ли я, загубив свою жизнь? Хорошо ли я делал, подавая дурной пример окружающим? Конечно, нет. Я не слушался голоса совести; и вот почему и совесть, и счастье ушли через эту же дверь. Часто я выходил из кабака с веселой  песней, но в глубине сердца я был несчастным».

После этих слов он ушел. Оставшиеся заговорили: «Он прав! Он прав! Он сказал истину!»  Но затем и они все покорно, один за другим, тоже вошли в эту же странную дверь. Словно послушные рабы, они смиренно шли туда, куда посылал их господин.

«Ваш отец диавол, и вы хотите исполнять похоти отца вашего» (Иоанн. 8:44).

«Всякий делающий грех, есть раб греха… если Сын освободит вас, то истинно свободны будете» (Иоанн. 8:34,36).

- - - - -

Любов і романтика

Одного разу хлопець писав листа своїй дівчині, яка жила всього кілька кілометрів від нього в сусідньому місті. У своєму листі, окрім іншого, він говорив, як сильно він її кохає і якою чудовою її вважає.

Чим більше він писав, тим більш поетичним ставав. Врешті-решт, він сказав, що, для того, щоб бути з нею, він готовий перенести найбільші труднощі, зіткнутися з найбільшими небезпеками, які тільки можна уявити. Щоб провести єдину хвилину з нею, він готовий був забратися на найвищу гору у світі. Він був ладен перепливти найширшу річку. Він пішов би в найдрімучіший ліс і голими руками бився б з найлютішими звірами.

Він закінчив листа, написав своє ім'я, але потім несподівано згадав, що забув дещо дуже важливе. І додав:

P.S. Побачимося в середу, якщо не буде дощу.

Боже, благослови нас, щоб наша любов до Тебе була справжньою і не боялась дощів! Амінь.

- - - - -

Поетичний куток

Кожен день, як урок довіри,
Кожен день, ніби в прірву крок.
І хоча помилок без міри,
Повно й сонця, пісень, зірок.

Як ступаєш у нікуди –
Зверху небо і знизу теж, –
Серце б’ється одним: “Лети!
Не впадеш, не впадеш, не впадеш!”

А спіткнешся, то маєш крила.
Сумнів геть! Бо з тобою Бог.
Знову котиться з гуркотом брила
У провалля твоїх тривог

* * * * *

Судить легко, прощать - сложней намного…
Прощению пробиться как, скажи,
Сквозь ненависть, не знающую Бога,
И лень погрязшей в слепоте души?

Как быть прощенью с чувством оскорбленным,
С мечтою, что растоптана была,
Как быть ему с железом тем каленным,
В деревнях выжигавшим нас дотла?

Как быть ему с застывшей в камне тенью
Сгоревшего в том атомном огне?
Как быть, что делать моему прощенью,
Когда на горло наступили мне?

Судить легко. Но почему, когда мы
Кого-то где-то судим, всякий раз
С горы святой слетает в душу прямо
Чуть слышный стон Простившего всех нас?

Простившего… Но люди без стесненья,
Как и тогда, безумствуют и лгут…
Так пусть свершится справедливый суд,
Доросший до высокого прощенья.

Юрий Каминский

- - - - -

Церква Христова м. Чернівці


  << Вернуться

Случайные фотографии
1451226 (+95)
4
0
3, 1
(С) 2018, Церковь Христа (Христова) г. Киев.
Комментарии, замечания, пожелания и предложения адресуйте нашему вебмастеру