Це не гумористична історія, але одна із тих, які сильно вразили мене. Вона потрапила до мене з документом із заголовком "Проповідь допомагає".

В документі розповідається про одного чоловіка зі штату Массачусетс, який багато років тому знайшов сусідського коня посеред свого поля. Він був таким злим через це, що відвіз коня на громадський аукціон.

Незабаром після цього, зустрівши власника, він розповів йому, що зробив, і додав: "Якщо я зловлю його там знову, я вчиню так само".

Сусід відповів: "Ну, того вечора я дивився з вікна і бачив вашу худобу на моєму полі. Я взяв її, відвів до вашого будинку, завів в стайню і зачинив ворота. Якщо я спіймаю її там ще раз, я зроблю те ж саме".

Чоловік був настільки вражений м'якою відповіддю свого сусіда, що він одразу ж забрав коня з аукціону і сам оплатив витрати.

Мабуть, найбільш складним повелінням, даним нам Ісусом та його апостолами є любити наших ворогів. Важко стримувати себе, коли з нами жорстоко поводяться або коли до нас виявляють ненависне ставлення. Природною реакцією є віддавати злом за зло. Але ми тільки тоді зможемо вплинути на світ навколо нас, коли будемо слідувати за прикладом Христа, віддаючи за зло добром.

«Не платіть нікому злом за зло, дбайте про добре перед усіма людьми! Коли можливо, якщо це залежить від вас, живіть у мирі зо всіма людьми! Не мстіться самі, улюблені, але дайте місце гніву Божому, бо написано: Мені помста належить, Я відплачу, говорить Господь. Отож, як твій ворог голодний, нагодуй його; як він прагне, напій його, бо, роблячи це, ти згортаєш розпалене вугілля йому на голову. Не будь переможений злом, але перемагай зло добром!» (Рим. 12:17-21).

Алан Сміт

Так и в нашей христианской жизни. Мы все проходим школу божественной обработки, школу испытаний и скорбей.

Скорби являются школой, в которой мы познаем себя, познаем наше христианство. Скорби - это Божии ветры. Они возносят нас ближе к Богу и к небесам. Ветер беззвучно несется через открытое пространство над морем, но, когда он встречает на своем пути распростертые ветви деревьев или нежные струны эоловой арфы, мы слышим его мощные песни, песни красоты и силы. Так и наше сердце в дни печалей и скорбей обретает свой певческий голос.

Посмотрите на врача: что делает он больному? Иногда он дает ему горчайшее питье, иногда и режет, и жжет, и большие страдания причиняет своим лечением, потому что невозможно без боли излечить рану. Но, делая все это, он не болезни - но здоровья, не смерти - но жизни желает тому, кого лечит. Так и Бог, Врач душ наших, видя наши гниющие духовные раны, прилагает подобающее им врачевание. Он жжет напастями, режет нечаянно находящими печалями и поит горестями плачевными. Делает же все это не для того, чтобы погубить нас, но исцелить; не убить - но оживить; не умертвить - но восстановить нас.

Скорби являются благословенным очистительным огнем (Малахия 5:2,3). При шлифовке Бог иногда употребляет острые инструменты, то есть скорби.