Коли молоді люди старанно працювали, одна з дівчат, Меліса, надала цій роботі більш широкої перспективи. Так, сюди ніхто не зайде і не побачить цієї стіни, - сказала вона, - але її бачить Бог. Тож давайте зробимо так, щоб Йому приємно було на неї дивитися».

Інколи, сидячи за письмовим столоном, ми думаємо, що ніхто не бачить нашої роботи. А може з цією ж думкою стоїмо за нескінченим конвеєром на заводі, наглядаємо за чиєюсь дитиною в церковному приміщенні в кімнаті для немовлят або докладаємо зусиль, щоб жити християнським життям, але цього, здається, ніхто не помічає.

Так, наша робота часто є такою собі «задньою стіною». Але якщо Бог покликав нас щось робити, маємо виконувати це від усього серця. Один з аспектів нашого покликання - по-справжньому любити інших, виявляти гостинність, служити людям своїми дарами (1 Пет. 4:8-10). Наше завдання працювати з Божою силою, не собі, а Йому приносити славу і хвалу. Головне – щоб це бачив Він, а не люди.

Давид Бренон

Хто глухий

Щось схоже трапилось колись з ізраїльтянами – вони скаржились, що Бог глухий, хоча проблема була в них самих. Ісая був пророком, якого Бог послав попередити Свій народ: наближається суд за те, що вони не чують Його слів. Замість того, щоб жити згідно заповіту і нести світло тим, хто жив у темряві та потребував звільнення від кайданів гріха (Іс. 42:7), євреї відмовлялись прислухатись до Бога: «…не хотіли ходити путями Його, а Закона Його … не слухали» (Iс. 42:24).

Пророк пояснив народу, чому їхні молитви залишаються без відповіді, і чому Бог здається глухим: «Отож бо, Господня рука не скоротшала, щоб не помагати, і Його вухо не стало тяжким, щоб не чути, бо то тільки переступи ваші відділювали вас від вашого Бога, і ваші провини ховали обличчя Його від вас, щоб Він не почув» (Iс. 59:1,2). Одна з причин «не почутих молитов» - гріхи, які будують мур між Богом і нами. Тож давайте ретельно проаналізуємо своє життя. У Бога немає проблем зі слухом.

Человек уже несколько месяцев ходил в одно собрание, но на него никто не обращал внимание. Никто его в этой церкви не знал. Был он здесь чужим, одевался скромно, даже можно сказать, бедно – вот никому в голову и не приходило познакомиться с ним поближе.

Однажды в воскресенье он сел на место, которое обычно занимал, и не снял с головы шляпу. Когда проповедник вышел за кафедру и окинул взглядом зал, он сразу же заметил человека в шляпе, подозвал одного из диаконов и попросил подсказать нарушителю порядка, чтобы тот снял головной убор.

Когда дьякон заговорил с этим человеком, тот радостно улыбнулся и сказал: "Я знал, что это сработает! Пол года уже хожу на ваши собрания, и ни один человек не сказал мне ни слова".

В семье Божьей не должно находиться места предубеждениям или подобострастию. Мы все, если рождены свыше через веру во Христа, равны в очах Божьих. И все должны знать, что для нас нет христиан высшего и низшего сорта.

Мы должны быть вежливы и дружелюбны со всеми, независимо от цвета кожи, положения в обществе или достатка. А если мы кого-то ставим выше, а кого-то ниже, мы грешим против людей, которых любит Бог и за которых умер Христос. Так давайте же будем вести себя со всеми одинаково, невзирая на лица.

Д. де Гаан