Чи можливо, що бути християнином гірше, ніж взагалі не бути ним?

Ваші брови зрушили з свого місця від здивування? Не сумніваюсь, що більшість читачів, не вагаючись, категорично відповість: “Ні! Таке неможливе!”.

В цілому я й сам готовий так відповісти. Об’єктивно оцінюючи реальність (філософи навряд чи погодяться з тим, що реальність можна оцінити об’єктивно, але насправді це можливо, якщо інструмент оцінки – мірило, дане Творцем видимої та невидимої реальності), можна сміливо стверджувати, що, як правило, бути християнином, навіть сяким-таким, – це краще, аніж не бути ним взагалі. Але, як кажуть, з правил є виключення. Пропоную шановним читачам уважно розглянути три уривки з Писання, які містять ці виключення. Вони доводять, що Боже бачення може кардинально відрізнятись від людського (Іс. 55:8,9).

Краще не бути християнином взагалі, ніж бути невірним християнином. Такий висновок витікає із слів апостола Петра: “Бо коли хто втече від нечистости світу через пізнання Господа й Спасителя Ісуса Христа, а потому знов заплутуються ними та перемагаються, то останнє буває для них гірше першого. Бо краще було б не пізнати їм дороги праведности, аніж, пізнавши, вернутись назад від переданої їм святої заповіді!” (2 Пет. 2:20,21).

Очевидно, що тут мова йде про християн (саме ті, хто втік від нечистоти світу і пізнав Ісуса, є християнами), які втратили свою вірність Господові (знову заплутались в нечистотах світських та зазнали поразки від них). Навернення до Бога – це те, що апостол Петро називає першим, а навернення до світу називає останнім, зазначаючи, що останнє є гірше першого (вірш 20). У 21-у вірші автор ясно заявляє: краще не бути християнином взагалі, ніж стати ним, а потім залишити Бога.

Це не означає, що ліпше взагалі не ставати послідовником Христа через реальну можливість спроневірення. Ми напевне можемо знати, що доля тих, хто Богові не покорився, не прийнявши Ісуса, хоча і пов’язана з вічністю, але не є солодкою, тому що вічність пофарбована для них темним та пекучим (Матв. 25:46; 2 Сол. 1:5-9,10). Можна сказати, що усіх людей пов’язує вічність, розділяє лише місце, у якому вони будуть знаходитись у цій вічності.

Хоча контекст нам не дає підстав для ясного розуміння, чому краще не бути християнином взагалі, ніж бути невірним християнином, проте слова апостола Петра не залишають сумнівів стосовно істинності самого факту.

Ще один уривок, що містить виключення, про які ми говоримо, знаходиться в першому листі апостола Павла до Тимофія: “Коли ж хто про своїх, особливо ж про домашніх не дбає, той вирікся віри, і він гірший від невірного” (1 Тим. 5:8).

Ці слова є підставою стверджувати, що краще не бути християнином взагалі, ніж бути таким християнином, що не дбає… за кого?

По-перше, особливо за домашніх. Очевидно, апостол має на увазі членів родини, тих людей, які пов’язані між собою кровними зв’язками. По-друге, за своїх. Коло “своїх” включає в себе більше, ніж сім’ю, адже про них Павло згадує окремо. Очевидно, що апостол має на увазі своїх по вірі (Гал. 6:10).

Грецьке слово, яке перекладене як “дбати”, має наступне значення: “піклуватися, пектися, старатися, думати заздалегідь” (Грецький лексикон Стронга). В широкому сенсі це включає в себе піклування як про фізичні потреби, так і про духовні. Якщо діти не слухаються батьків або батьки не виховують дітей в науці Божій (Ефес. 6:1-4), то вони не дбають за своїх. Якщо чоловік не помічає, що його дружина вже в депресії через надмірну турботу з дітьми, або дружині байдуже, коли і що її чоловік їв востаннє, то це означає, що вони не дбають одне про одного. Якщо в церкві її члени люблять одне одного лише язиком (1 Ів. 3:17,18; Як. 2:15,16), то це означає, що таке зібрання гірше зборища поган.

Чому християнин, що не дбає за своїх, гірше невіруючої людини? Скоріш за все тому, що навіть серед невіруючих, як правило, прийнято піклуватись про тих, хто поряд.

Нарешті, приклад наших братів, які жили в першому столітті в Лаодикії, доводить: краще не бути християнином взагалі, ніж бути інертним, пасивним християнином. Якщо добряче поміркувати над словами Ісуса, то вони просто шокують: “Я знаю діла твої, що ти не холодний, ані гарячий. Якби то холодний чи гарячий ти був!” (Об’явл. 3:15).

Адже з цих слів витікає, що Ісус хоче бачити людину або на полюсі моральності та духовності із знаком “плюс” – гарячою, ревною у служінні Вседержителю (див. Рим. 12:11), або ж на протилежному полюсі із знаком “мінус” – в команді сатани (див. Ефес. 2:1-3; Матв. 12:30) – холодною, тобто відкритим, свідомим ворогом Божим. Але найгірший варіант, це той, коли людина називає себе Божою дитиною, та при цьому вона не є гарячою “за” Бога, і не є холодною “проти” Бога, а лише теплою (читай “ніякою”, “байдужою”, “лінивою”, “ні риба, ні м’ясо” тощо). Такі “теплі” християни (так і кортить слово у цьому реченні, яке йде після слова “теплі” також взяти в лапки) є одним із найкращих знарядь в руках сатани, його п’ята колона, “чужі серед своїх” і “їхні посеред наших”. Адже саме вони є першими кандидатами на зраду. Часто саме вони завдають більшої руйнації та шкоди Царству Христовому ніж ті, хто відкрито називає себе ворогом Ісуса. Вони обманюють себе та інших, називаючись іменем Спасителя, в той час як двері їхніх сердець закриті для Сина Божого (“Кого Я люблю, тому докоряю й караю того. Будь же ревний і покайся! Ось Я стою під дверима та стукаю: коли хто почує Мій голос і двері відчинить, Я до нього ввійду, і буду вечеряти з ним, а він зо Мною”, Об’явл. 3:19,20).

Які почуття такі християни викликають у Творця світу? Ісус каже: “А що ти літеплий, і ні гарячий, ані холодний, то виплюну тебе з Своїх уст...” (Об’явл. 3:16).

Буквальне значення грецького слова εμέσαι, яке перекладається як “виплюну” (рос. “извергну”) таке: “вивергати, випльовувати” (Грецький лексикон Стронга). Це грецьке слово походить від іншого, εμέω, яке означає “блювати”. Таким чином, якщо я (або Ви) лише теплий, то від цього Ісуса нудить. І як воно вам знати таке?

Зараз саме підходяще місце, щоб кожен запитав себе: яка ж температура у мене? Я гарячий чи тільки теплий? Звичайно, дуже кортить відповісти: “Звісно, я гар-р-р-р-р-р-ячий, адже…”. Оце, що йде після “адже”, і буде справжнім критерієм для визначення температури нашого духа. Адже можна думати, що живі, а насправді… (“А до Ангола Церкви в Сардах напиши: Оце каже Той, Хто має сім Божих духів і сім зір: Я знаю діла твої, що маєш ім'я, ніби живий, а ти мертвий”, Об’явл. 3:1).

То ж яким мірилом скористаємось, щоб без власного упередження дізнатись про свій духовний стан? Для Ісуса таким критерієм слугували діла лаодикійців: “Я знаю діла твої, що ти не холодний, ані гарячий” (Об’явл. 3:15).

Які з наших діл змушують нас вважати себе ревними? Якщо відповідь обмежується лише тим, що “я відвідую зібрання [саме в таких випадках слово “відвідувати” не потребує, щоб його брали в лапки, бо людина насправді відвідує зібрання так само, які відвідують магазин, баню, театр чи сусідів], читаю Біблію, молюсь”, то горе нам!

Також, запитаймо про нашу власну ревність у братів та сестер, чи бачать вони мене гарячим?

Врешті-решт, запитаймо своє сумління, воно напевне не дасть нам злукавити з собою.

Отже, у Новому Заповіті знаходимо щонайменше три випадки, в яких віруюча людина гірше невіруючої. Якщо християнин не піклується про своїх, він гірше невіруючого (1 Тим. 5:8). Також апостол Петро не залишає ані найменшого сумніву в тому, що стати невірним це гірше, ніж ніколи не народжуватись згори (2 Пет. 2:20-22). В цьому ж ряду знаходяться і ті з нас, хто є теплими, тому що бути теплим – це гірше, ніж бути холодним!

Але навіщо нам те що гірше?! Давайте будемо вибирати те, що краще: служімо Богу духом у ревності, віддамо наші серця Господові над панами та Царю над царями для беззастережного панування в них. Він обіцяє: “Будь же ревний і покайся! Ось Я стою під дверима та стукаю: коли хто почує Мій голос і двері відчинить, Я до нього ввійду, і буду вечеряти з ним, а він зо Мною. Переможцеві сісти Я дам на Моєму престолі зо Мною, як і Я переміг був, і з Отцем Своїм сів на престолі Його” (Об’явл. 3:19-21).

Хто має вуха, хай чує!

Дмитрий Галюк