Довше, ніж завжди

Господи, я хочу запитати Тебе: чому Ти любиш Своїх дітей? Я не хочу, щоб моє запитання здавалось Тобі нешанобливим, але тільки небесам відомо скільки болю ми Тобі спричинили. Чому Ти терпиш нас? Ти даруєш нам кожен подих, але чи дякуємо ми Тобі? Ти даруєш нам тіла, не схожі одне на одне, але чи прославляємо ми Тебе?

Навряд чи.

Ми ремствуємо на погоду. Ми сваримося через свої іграшки. Ми сперечаємося про те, кому дістанеться той чи інший континент. Не проходить і хвилини, як хто-небудь деінде користується Твоїм ім'ям, проклинаючи забитий палець (ніби в цьому є Твоя вина).

Ти наповнюєш світ їжею, а ми винуватимо Тебе за голод. Ти утримуєш нашу планету на її вісі і не даєш розтанути льодовикам, а ми обвинувачуємо Тебе в байдужості. Ти даруєш блакитні хмари, а ми вимагаємо дощ. Ти даєш дощ, а ми просимо сонця (ніби ми знаємо, що краще).

Ми більше аплодуємо якомусь знаменитому футболісту, ніж Тобі, Богові, Хто створив нас. Ми присвячуємо більше пісень місяцю, ніж Христу, Який врятував нас. Ми схожі на мошку, яка сидить на хвості у слона, та все ж вимагаємо, щоб Ти знайшов нам місце на паркуванні. А якщо Ти не даєш нам того, чого ми хочемо, ми заявляємо, що Тебе немає (ніби наша думка щось змінює).

Ми засмічуємо світ, який Ти нам доручив. Ми неправильно користуємось тілами, які Ти нам дав. Ми ігноруємо Слово, яке Ти написав. І ми вбили Сина, якого Ти послав нам. Ми - розпещені діти, які забирають, б'ють, розкидають і богохульствують.

У Тебе є причини, щоб залишити нас.

Я би так і вчинив! Я б умив руки, відмовившись від всього цього безладу і почав би усе спочатку на Марсі. А як вчинив би Ти?

Я бачу відповідь у сході сонця. Я чую відповідь в плескіті хвилі. Я відчуваю відповідь, доторкаючись до ніжної шкіри дитини.

Отче, Твоя любов ніколи не припиниться. Ніколи. Не дивлячись на те, що ми відштовхуємо Тебе, ігноруємо, не слухаємо Тебе і самі вибираємо шлях у вічну погибель, Ти ніколи не змінишся. Наше зло не може зменшити Твою любов. Наша праведність не може збільшити її. Ми не можемо заслужити її своєю вірою. Ти не станеш любити нас менше, якщо ми впадемо. Ти не станеш любити нас більше, якщо ми досягатимемо успіхів.

Твоя любов ніколи не перестане. Як знайти їй пояснення?

Можливо, ми знайдемо відповідь в іншому питанні.

Матері, чому ви любите своїх немовлят?

Знаю, знаю, це нерозумне запитання, але підіграйте мені трішки. Чому?

Протягом кількох місяців ця дитина спричиняла вам біль. Він (або вона) викликала усі ті прищі на обличчі, і ваша хода стала схожа на качину. Через неї вся ваша з'їдена вечеря поверталась вранці, коли вас нудило. Ця дитина штовхалась у вас в животі, займала місце, яке їй не належало, і споживала їжу, яку не готувала.

Ви оберігали цю дитину в теплі. Ви оберігали її від небезпеки. Ви слідкували за тим, щоб вона завжди була ситою. Чи сказала вона коли-небудь вам дякую?

Жартуєте? Тільки-но з'явившись на світ, ця дитина видає оглушливий крик. Кімната занадто холодна, пелюшки занадто жорсткі, медсестра занадто груба. І що ж потрібно цій дитині?

Їй потрібна мати.

А вам не хочеться відпочити? Я маю на увазі те, що за останні 9 місяців ви робили. Може прийшла черга батька? Ні, йому тут не справитись. Дитині потрібно до матері. Вона навіть не попередила, що йде. Просто прийшла. І як прийшла! Просто по-варварськи! Ви кричали від болю. Ви рвали простирадла і від болю кусали губи. Тільки подивіться на себе. Спина болить. Голова розколюється від неймовірної важкості. Тіло все просичено потом. Кожен м'яз напружений і розтягнутий. Вас просто повинно переповняти від гніву, але чи це так?

Зовсім навпаки. На вашому обличчі відображена любов, яка буде тривати довше, ніж назавжди. Ця дитина нічого не зробила для вас. Тим не менше, ви любите її. Вона принесла біль вашому тілу і щоранкову нудоту вашому організму, тим не менше, ви дорожите нею. Її личко все покрито зморшками і очі - пеленою, але ви тільки й говорите про її красу і яскраве майбутнє, яке її чекає. Наступні шість тижнів вона буде будити вас кожної ночі, але невже це має значення? На вашому обличчі все написано. Ви просто сходите з розуму від неї. Чому?

Чому мати любить своє немовля? Тому що це її дитина? Більше того. Тому що ця дитина — частина її. Її кров. Її плоть. Її м'язи і хребет. Її надія. Її спадок. Їй зовсім неважливо, що Дитина нічого їй не дала. Вона знає, що немовля безпомічне, слабе. Вона знає, що немовлята не просяться прийти у цей світ.

Бог знає, що ми також не просили про це. Ми — Його задум. Ми — частина Його. Його обличчя. Його очі. Його руки. Його дотик. Ми — це Він. Вдивіться уважніше в обличчя будь-якої людської істоти на землі, і ви побачите Його подобу. Не дивлячись на те, що деякі нагадують лиш самих віддалених родичів, це не так. У Бога немає племінників, у Нього є тільки діти.

Як це неймовірно, але ми, ті, хто навернулись, складаємо Тіло Христа. І не дивлячись на те, що ми можемо вчиняти не як наш Отець, немає більш великої істини як та, що ми — Його частина. Це незмінний факт. Ніщо не може відлучити нас від Його любові (див. Рим. 8:38,39).

Якщо б Бог не промовив ці слова, було б нерозумно писати їх. Але оскільки Він це сказав, нерозумно не вірити Йому. Ніщо не може відлучити нас від любові Божої, але як важко деяким осягнути цю істину.

Ти думаєш, що зробив такий вчинок, який лишив тебе Божої любові? Зрада. Порушена обіцянка. Думаєш, якби ти цього не зробив, Він любив би тебе більше? Думаєш, якби ти був кращим, Він любив би тебе більше? Будь ти праведнішим, Його любов була б сильнішою?

Ні, ні і ще раз ні.

Божа любов не схожа на людську. Його любов виходить за межі загальноприйнятого. Його любов бачить твій гріх і продовжує любити тебе. Чи схвалює Він твій вчинок? Ні. Чи потрібно тобі покаятись? Так.

Але для кого тобі це потрібно зробити? Для Нього чи для себе? Він не потребує твоїх вибачень і виправдань. Він завжди буде тебе любити, не більше і не менше, ніж зараз.

А ти? Чи приймеш ти Його любов?

Макс Лукадо