Парадокс
нашого часу
Парадокс
нашого часу полягає у тому, що наші
будівлі вищі, ніж будь-коли, але терпіння
коротше; наші автостради ширші, але
мислення вужче; ми витрачаємо більше,
але маємо менше, ми купуємо більше
речей, але менше ними насолоджуємося.
Наші квартири стають великими,
а сім’ї – меншими; у нас більше
зручностей, але менше часу.
У нас більше
вчених звань, але менше наукових робіт;
більше знань, але менше міркувань,
більше експертів, але і більше проблем;
більше медикаментів, але менше здоров’я.
Ми примножили
свою власність, але зменшили свої
цінності.
Ми говоримо
дуже багато, любимо дуже рідко, ненавидимо
дуже часто.
Ми навчилися,
як заробляти на життя, але не навчилися,
як жити; ми додали роки до життя, але не
життя до років.
Ми злітали на Місяць й назад,
але нам важко переступити поріг і
познайомитись із сусідом.
Ми освоїли
зовнішній світ, але не внутрішній; ми
очищуємо повітря, але забруднюємо душу;
ми розклали атом, але не наші упередження.
У нас зросли
доходи, але впала моральність; ми
женемося за кількістю, але втрачаємо
якість.
Наш час – це
час високих чоловіків, але низьких
характерів, великих доходів, але
поверхневих відносин.
Наш час – це
час світового затишшя, але домашніх
скандалів; більшої кількості розваг,
але менших радощів; більшої різноманітності
їжі, але неповноцінного харчування.
Ми живемо у
час, коли працюють обоє батьків,
намагаючись забезпечити сім’ю, але у
нас більше розлучень; наші будинки
виглядають яскравішими зовні, але в
них живуть розбиті сім’ї.
Наш час – це
час переповнених вітрин, але порожніх
складів; це час, коли технологія може
дозволити переслати вам це послання в
будь-який куточок землі, і це час, коли
ви можете зробити вибір – викинути цю
газету, або щось змінити у своєму житті.
- - - - -
«Так
говорить Господь: На дорогах спиніться
та гляньте, і спитайте про давні стежки,
де то добра дорога, то нею ідіть, і
знайдете мир для своєї душі!...»
(Єремії 6:16)
- - - - -
“Один
чоловік мав двох синів. Прийшовши до
першого, він сказав: Піди но, дитино,
сьогодні, працюй у винограднику! А той
відповів і сказав: Готовий, панотче, і
не пішов. І, прийшовши до другого, так
само сказав. А той відповів і сказав:
Я не хочу. А потім покаявся, і пішов”
(Матвія
21:28-30).
- - - - -
Дорогий
читачу, ти вже роками чуєш голос Божий,
ти вже сказав великому Богу: “Йду!” –
та не пішов. Дозволь намалювати твій
портрет. Ти регулярно відвідуєш
богослужіння і ніколи ніяким чином не
став би оскверню- вати неділю. Зовні ти
сказав: “Я йду”. Під час прославляння
ти встаєш і співаєш, але не від усього
серця. Коли закликають до молитви, ти
схиляєш голову, але в дійсності зовсім
не молишся. Ти говориш ввічливо і
тактовно: “Так, я йду”, але не йдеш. Ти
не маєш заперечень проти Євангелії.
Коли я проголошую якесь вчення, ти
відповідаєш: “Так, це правда, я вірю в
це”. Але твоє серце не охоплене цим.
Твоя “віра” в Євангелію не заволоділа
твоїм серцем, інакше це б мало наслідки.
Якщо
хтось каже: “Здається, мій дім горить”,
– і лягає в ліжко та засинає, то це не
справляє враження, що він дійсно вірить
в те, що дім горить, тому що, як горить
дім, то всі прагнуть якомога скоріше
вибігти з нього.
Якщо
б ти насправді вірив, що існують гієна
та рай, то ти діяв би зовсім інакше, аніж
зараз.
Можливо,
ти говориш дуже переконливо і серйозно:
“Йду”. Ти усамітнюєшся у своїй кімнаті
і молишся так, що ті, хто поряд думають,
що ти зараз покаєшся. Але це був лише
прилив почуттів, які зникають подібно
ранковому туману
й ранковій росі. Ти схожий на купу
компосту, накриту снігом: допоки на ній
лежить сніг, він здається білим та
чистим, але як тільки сніг розтане, під
ним виявляється зовсім інше. Дай Бог,
щоб ти навернувся до Нього сьогодні.
Дай Бог, щоб ти сказав: “Милістю Божою,
я не хочу далі залишатися номінальним
християнином. Я хочу довіритись у
люблячі руки, які пролили кров за мене,
і з сьогоднішнього дня слідувати за
Ісусом”.
Ч.Г. Сперджен
- - - - -
Притча
Секрет миру
Дві молоді
сім’ї жили поряд, двері в двері. В одній
завжди було спокійно, а в іншій – крики
та чвари. Чоловік стомився від всього
цього, і його зацікавило, чом у його
сусіда немає таких проблем?
Одного
разу, повертаючись з роботи, він зустрівся
з сусідом. Дійшовши до дверей, вони
попрощались, і за мирним сусідом
зачинились двері. Але тільки це сталося,
як за дверима щось загуркотіло і почувся
шум розплесканої води. Виявляється,
його дружина в цей час мила підлогу і
залишила відро з водою перед самими
дверима, в які ввійшов господар дому,
та перевернув його. Ще не ввійшовши до
свого дому, чоловік приклав вухо до
дверей, підслуховуючи розмову та
очікуючи сварки. Але подружжя на перебій
почало вибачатись:
– Вибач,
милий, я повинна була передбачити, що
ти скоро прийдеш, і не залишати відро
прямо біля порогу під ногами!
– Ні, дорога, це
я винуватий, мені треба бути більш
обережним, і тоді нічого б не сталося...
Ще деякий час вони обмінювались
взаємними вибаченнями, після чого все
затихло. Задумливий сусід ввійшов до
себе додому, і звернувшись до дружини,
сказав:
– Дивно, вони
двоє винні, але навіть не посварились,
а ми двоє завжди в усьому праві, але
вічно влаштовуємо чвари...
- - - - -
Поетичний
куток
Ты
знал, что Я – Творец, Но Мне не
покорился.
Ты знал, что Я
есть свет, Но ты меня не
зрил.
Ты
знал, что Я есть путь, Но ты с дороги
сбился.
Ты знал, что Я
есть жизнь,
Но мною ты не
жил.
Ты
знал, что мудрость Я –
Не
чтил Моих законов.
Ты
знал, что Я всеблаг,
Но не любил
Меня.
Ты знал, что Я
богат,
но не просил
с поклоном.
Ты
знал, что вечен Я,
Но не искал ни
дня.
Я милостив –
ты знал,
Но Мне судьбу
не вверил.
Ты знал, что Я
велик,
Но
Мне ты не служил.
Что
Я могу все дать,
Определить,
отмерить,
Что всемогущ,
ты знал,
Но ты Меня не
чтил.
Так
знай же, человек,
Пылинка
во вселенной:
Пустые
дни прожив,
Не веря, не
любя,
Придя к концу
земной
Короткой жизни
тленной,
В погибели
своей
Вини теперь
себя!
|
- - - - -
Влучне
слово
Бiблiя
–
це вiкно, через яке ми дивимось у вiчнiсть.
Знати
Бiблiю –
добре, знати Автора –
ще краще.
- - - - -
Церква
Христова
м.
Чернівці