Не
погоджуйтесь на другий сорт
Ця
історія починається з того, що професор,
який знаходиться перед аудиторією з 20
студентів, готовий роздати їм завдання
випускного іспиту по біології.
“Перед
тим, як роздати завдання, я хотів би
сказати, що мені було приємно викладати
вам. Я знаю, що ви працювали з великим
завзяттям і багато-хто з вас вже зараховані
в медичний коледж, де ви будете вчитись
як закінчиться літо. І для того, щоб
результати сьогоднішнього екзамену не
вплинули негативно на ваш середній бал,
тому що дехто з вас ще зарано почав
святкувати закінчення навчання, пропоную
оцінку «добре»
для тих, хто не хотів би складати іспит”.
В
класі пронеслась хвиля радісного
шепотіння, студенти піднімались зі
своїх місць, підходили до викладача,
щоб подякувати йому і отримати його
підпис в заліковій книжці. Коли останній
бажаючий залишив аудиторію, професор
подивився на тих, хто залишився і запитав
знову: “Хто-небудь ще? Це останній шанс
для вас”. Ще один студент встав і прийняв
пропозицію.
Професор
закрив двері і звернувся до тих, хто
залишився: “Я радий, що ви вірите в себе
так сильно. Усі ви отримуєте «відмінно»”.
Занадто
часто ми свідомо задовольняємось не
першим сортом. Багато хто з студентів
були раді отримати оцінку
«добре»
(“Це краще, ніж я отримую зазвичай”,
“Це набагато краще, ніж отримують багато
інших”). І більшість студентів одразу
погодились би на оцінку «добре»,
лиш би не
витрачати
багато часу і сил на навчання, замість
того, щоб докласти максимум зусиль і
отримати «відмінно».
Багато
хто з нас погоджуються на «добре»
у духовному житті. Ми знаходимось близько
до Бога, але не бажаємо докласти більше
сил і приділити більше часу для того,
щоб мати з Богом такі стосунки, які Він
бажає, щоб ми мали.
Проблема
в тому, що погоджуючись на добре, ми самі
відмовляємось від кращого.
“І
сталось, коли вони йшли, Він прийшов до
одного села. Одна ж жінка, Марта їй на
ім'я, прийняла Його в дім свій. Була ж в
неї сестра, що звалась Марія; вона сіла
в ногах у Ісуса, та й слухала слова Його.
А Марта великою послугою клопоталась,
а спинившись, сказала: Господи, чи байдуже
Тобі, що на мене саму полишила служити
сестра моя? Скажи ж їй, щоб мені помогла.
Господь же промовив у відповідь їй:
Марто, Марто, турбуєшся й журишся ти про
багато чого, а потрібне одне. Марія ж
обрала найкращу частку, яка не відбереться
від неї...”
(Лук. 10:38-42).
Те,
що робила Марта, було добрим, але Марія
“обрала найкращу частку”. Давайте ж
завжди вибирати найкраще в стосунках
з Богом!
Алан Сміт
- - - - -
Діти
пишуть Богу
А
какое Ты планировал будущее до нашей
эры? Александра,
1 кл.
Почему в школе не
платят стипендию?
Женя,
2 кл.
Ты создан на весь
мир? Лена,
1 кл.
Почему со мной никто
не дружит?
Антон,
4 кл.
А
как Ты появился на свет?
Алеша, 1 кл.
Как это, до того,
когда еще ничего не было? Но что-то же
было?!
Настя,
1 кл.
Может, я могу Тебе
чем-то помочь?
Света,
2 кл.
Скажи по секрету,
любит меня кто-нибудь?
Анзор,
3 кл.
Если Ты живешь на
небе, почему солнце Тебя не сжигает?
Сергей,
4
кл.
Откуда Ты за нами
наблюдаешь? Руслан,
2 кл.
Почему
у меня все-все дела плохи? Юра,
2 кл.
- - - - -
Настоящий
святой
"Чтобы
познать Его..."
(Филиппийцам 3:10)
Святой Божий должен
стремиться не к тому, чтобы реализовать
свой потенциал, а к тому, чтобы познать
Иисуса Христа. Настоящий святой не
верит, что все происходит по воле случая,
и не делит свою жизнь на мирскую и
духовную. Он смотрит на все обстоятельства,
в которых оказывается, как на возможность
еще лучше познать Иисуса Христа. Ради
этого познания он бесповоротно отрекается
от всего. Дух Святой помогает нам познать
Иисуса Христа во всем в нашей жизни, и
Он снова и снова будет возвращать нас
в одно и то же место, пока мы Его не
познаем именно там.
Если же наша цель
будет заключаться в том, чтобы реализовать
себя, нашим богом станут дела. Дела могут
быть разные: еда, питье, мытье ног
ученикам, – но какое бы дело у нас ни
стояло на повестке дня, нам нужно во что
бы то ни стало стремиться и в нем познать
Иисуса Христа. Все, с чем мы сталкиваемся
в своей жизни, имеет свое соответствие
в жизни Христа. Наш Господь помнил о
Своей неразрывной связи с Отцом даже
тогда, когда делал дела, кажущиеся другим
недостойными Его: "Иисус, зная... что
Он от Бога исшел и к Богу отходит... взяв
полотенце... начал умывать ноги ученикам"
(Ин. 13:3-5).
Цель настоящего
святого в том, "чтобы познать Его".
Познаю ли я Его там, где я сегодня
нахожусь? Если нет, я Его подвожу. Ведь
я сегодня там, где я есть, не для того,
чтобы познать, на что способен я, а для
того, чтобы познать Иисуса. Чаще всего
в служении бывает так, что люди понимают:
что-то нужно сделать и сделать это нужно
именно мне. У настоящего святого такого
понимания быть не должно, его цель – в
любых обстоятельствах, в которых он
окажется, еще лучше познать Иисуса
Христа.
Освальд
Чеймберс
- - - - -
Єдність
в любові
Слово
Боже містить в собі багато умовлянь
віруючим, щоб ми мали єдність поміж
собою в Тілі Христовому. Наприклад,
апостол Павло пише: “Тож
благаю вас, браття, Ім'ям Господа нашого
Ісуса Христа, щоб ви всі говорили те
саме, і щоб не було поміж вами поділення,
але щоб були ви поєднані в однім розумінні
та в думці одній!”
(1 Кор. 1:10).
Одне
розуміння і одна думка — гарна перспектива,
та чи можливо це? Якщо подивитись на
факти, то нерідко ми не знаходимо єдності
у розумінні навіть тих речей, які,
здавалось би, дуже прості для розуміння.
Але Бог ніколи не вимагав від людей
чогось неможливого. Ми не тільки повинні
мати єдність “в однім розумінні та в
думці одній”, але й можемо,
це в наших силах, це в нашій владі.
Для досягнення вище
означеної єдності усім нам потрібно
розуміти, що область однієї думки і
одного розуміння є обмеженою. Це означає,
що є речі, в яких ми обов'язково повинні
мати одну думку, а є речі, в яких ми можемо
мати різні погляди, при цьому залишатися
в одному Тілі і бути вірними Богові.
Нерозуміння цієї істини обов'язково
приводитиме до поділення, оскільки
нетерпимість до поглядів одне одного
й намагання нав'язати свої погляди нічим
іншим закінчитись не може.
Один з уривків
Нового Заповіту, який дає підстави для
оперування такими категоріями як “сфера
думки” та “сфера вчення”, є послання
до Римлян 14:1-15:7. Ось деякі висновки з
даного уривку (далі читати без Біблії
в руках забороняється :-)).
Існує
дві категорії віруючих:
слабі (14:1) та сильні (15:1).
Є й інші описання,
які застосовуються для визначення цих
двох груп: вчителі та учні-початківці
(Євр. 5:12), немовлята у вірі та дорослі
(Євр. 5:13,14); тілесні та духовні (1 Кор.
3:1-3).
В Рим. 14:15 апостол
Павло приводить ознаки, за допомогою
яких він відрізняє слабих та сильних.
Отже, слабі, це ті, хто вирішує заради
Бога споживати ярину (14:2). Очевидно це
означало, що людина відмовлялась їсти
м'ясо, вважаючи це необхідною умовою
догоджання Богові. Також, немічні
“вирізнювали дні” (14:5). Напевне, це
означає, що декотрі були переконані в
існуванні особливих днів для Бога.
Неважко здогадатися, що такі переконання
могли рясно розцвітати на підґрунті
юдаїзму, яке включало в себе як віровчення
Старого Заповіту (у якому йдеться про
чисту та нечисту їжу і про святкові
дні), так і встановлені людьми традиції.
Ознаками
сильних було їхнє переконання в тому,
що їсти можна все (14:2), і що для Бога усі
дні однакові (14:5). Порівнявши ці ознаки,
бачимо що в їх основі лежить відмінність
у переконаннях. Проте, сильні - це не
тільки ті, хто більше знає та розуміє,
але хто може навіть поступитись своїми
правами саме заради єдності. На це здатна
лише любов, яка живе у серці сильного.
Якщо ж людина знає вчення Боже краще за
інших, але при цьому в її серці немає
любові, то насправді знання таку людину
не роблять сильною, але стають для людини
підставою мати гордощі: “...Знання
ж надимає, любов же будує!”
(1 Кор. 8:1). Знання істини без любові — це
сильна зброя сатани, ще страшніша, ніж
відсутність знання правди взагалі.
Справжня ознака сильних в здібності
нести немочі слабих (Рим. 15:1,2), що з даного
контексту означає наявність здібності
відмовлятись навіть від власних прав
та не нав'язувати своє переконання (хоча
воно й вірне) братам по вірі (обов'язково
порівняйте з 1 Кор. 8:8-13; 10:23,24,31-33; Гал.
6:1,2).
Існує
дві категорії вірувань:
сфера особистих поглядів, переконань
(14:1) і сфера вчення. Хоча в даному уривку
не має такого формулювання, але висновок
про наявність категорії вчення витікає
з протиставлення: якщо є сфера, в якій
кожен може мати особисту думку, відмінну
від інших, то є сфера, де усі повинні
мати одну думку, однакове розуміння.
Пізніше Павло говорить римлянам про
поділення всупереч науки (Рим. 16:17, пор.
з 2 Ів. 9; 1 Тим. 6:3; 2 Тим. 1:13), що підтверджує
висновок про наявність сфери вчення.
Один з ключів єдності
в Церкві полягає в чіткому усвідомленні
існування цих двох категорій переконань
і в розумінні недопустимості нав'язування
одними віруючими своєї власної думки
іншим віруючим.
Чому
не можна нав'язувати свої особисті
погляди іншим і чому потрібна терпимість
до їх думки?
1. Тому що Бог приймає
обох (14:3). Якщо я не приймаю того, кого
приймає Бог, то таким чином роблю свою
праведність вищою за Божу.
2. Тому що ніхто
немає права судити, тим більше чужого
раба (14:4). Осуджуючи чужого раба, осуджуємо
і його пана.
3. Тому що в обох
випадках те, що робиться кожним, робиться
для Бога (14:6-9).
4. Тому що тільки
Бог може осуджувати чи виправдовувати,
Він один — Суддя (14:10,11).
5. Тому що кожен буде
відповідати за себе (14:12).
6. Тому що нічого
саме по собі не є нечистим (14:14).
7. Тому що в нав'язуванні
та нетерпимості немає любові (14:15).
8. Тому що Боже
перебування у серці людини (або відкритість
людського серця для Бога), виявляється
не в тому, що людина акцентує увагу на
дотриманні форми, а насамперед її у
внутрішній переміні і в особливому
стані серця (14:17).
9. Тому що нав'язування
сіє сумніви (14:23).
До чого призводить
нав'язування і непоступливість у сфері
думки?
1. Виникають суперечки
(14:1), які руйнують Церкву (1 Тим. 6:3-5) і які
є плодом тіла (Гал. 5:19-21).
2. Гордощі (14:3,10). Ті,
котрі вважають себе сильними, підносяться
у своїх очах на підставі, що вони знають
істину краще (1 Кор. 8:1-3).
3. Відкриваються
двері для осудження (14:3,10).
4. Серця наповнюються
сумом (14:15).
5. Зневажається те
добре, що є у християнстві, і насамперед
під сумнів ставиться сам дух християнства,
який проявляється у любові і єдності
(Ів. 13:35; 17:21; Ефес. 4:1-3).
6. Руйнується діло
Боже та знецінюється хрест Ісуса
(14:20,15).
7. Християни
спотикаються, перемагаються спокусами,
у вірі слабнуть (14:21).
8. Нав'язування
призводить до гріха (14:23).
Яким же повинно
бути наше ставлення і вчинки щодо питань
думки і одне до одного?
1. Нам потрібно
приймати одне одного (14:1).
2. Не
потрібно підноситись над тими, хто, на
нашу думку, не досить глибоко розуміє
істину. “Коли
хто думає, ніби щось знає, той нічого не
знає ще так, як знати повинно”
(1 Кор. 8:2). Коли хтось насміхається над
щирою вірою людини, чи то прямо, чи у
вигляді жартів, то цим наносить рани її
серцю, принижує людину та зневажає,
вражає сумління, спричиняє біль. Таке
ставленням демонструє відсутність
любові та наявність гордині (1 Кор. 8:1;
Рим. 14:3).
3. Не осуджувати
тих, хто у сфері думки робить або вірить
не так, як ми (14:3,13, див. Фил. 3:15,16).
4. Триматися свого
переконання за своїм розумінням
(14:5,22). Слова апостола Павла у приведених
віршах мають зворотній бік медалі: “вір,
як віриш, але не нав'язуй!”.
5. Дбати про те, щоб
ми самі не ставали на спотикання та
спокусу іншим (14:13,21). Часто ми маємо
претензії як раз на рахунок того, що
хтось нас спокушає.
6. Пильнувати про
мир і збудування (14:19). І тут також слід
бачити, що апостол робить акцент на
користі, яку я можу принести іншим, але
не на тому, хто може принести мені шкоду.
Ще більше ця думка підкреслюється у
віршах 15:1-3.
Питання,
якого Павло торкається у 14 розділі
послання до Римлян, закінчується
благословенням та закликом у Рим. 15:5-7:
“А
Бог терпеливости й потіхи нехай дасть
вам бути однодумними між собою за Христом
Ісусом, щоб ви однодушно, одними устами
славили Бога й Отця Господа нашого Ісуса
Христа. Приймайте тому один одного, як
і Христос прийняв нас до Божої слави”
(Рим. 15:5-7). Ці слова виявляють, що сказане
раніше має безпосередній зв'язок з
єдністю християн в Церкві, а тому тема,
яка розглядалась, заслуговує особливої
уваги. Тож давайте пам'ятати, що Бог є
Богом терпеливості і любові, а тому ми
і самі повинні мати терпіння одне до
одного в питаннях думки. Хай Господь
Бог дарує нам вміння відрізняти питання
думки від питання вчення, здібність
застосовувати вчення 1-го століття в
наших умовах, і хай ніколи не старіє
лозунг, сповідуваний багатьма щирими
дітьми Божими: «У головному — єдність,
у другорядному — терпіння, у всьому —
любов». Амінь!
Д. Галюк.
- - - - -
Фарисей
и мытарь
(Лк.
18:10-14)
В Господень храм вошел молиться
Однажды гордый фарисей
И, возведя на небо взоры,
Хвалился святостью своей.
«Благодарю Тебя, о Боже, —
Так он в молитве говорил, —
За то, что праведно и свято
Я жизнь доныне проводил.
Я не таков, как эти люди,
Что утопают во грехах,
Чьи дни в неправде протекают
И в беззаконных злых делах.
Вот там мытарь стоит у двери.
Я на него не похожу:
Пощусь два раза я в неделю,
В храм десятину приношу!...»
Мытарь стоял, главой поникнув,
И в грудь с тоскою ударял:
«Помилуй грешника, о Боже!» —
Так он смиренно повторял.
И был он Господом оправдан
И за смиренье вознесен...
Господь смиренных возвышает,
А гордых всех смиряет Он...
Е.
Миллер
- - - - -
Церква
Христова м. Чернівці