“Бо
річ добра зміцняти серця благодаттю”
(Євр.
13:9)
Ягнятко
Колись в сонячній
долині жило-було маленьке ягнятко на
ім’я Джошуа. У нього були чорні ніжки,
шерсть була з чорними плямками і… сумні
очі. Джош сумував, дивлячись на інших
ягнят, чия шерсть була білосніжною, без
жодної плямки. Джош сумував, бачачи, що
у інших ягнят були матусі й татусі –
він був сиротою.
Але найбільше
за все Джош сумував,
дивлячись, як інші
ягнята бігають та стрибають – він сам
цього робити не міг.
З народження
одна ніжка
у нього
була
покалічена,
і
він кульгав.
Напевне тому
він завжди з сумом спостерігав, як
бігають та граються інші ягнята. Йому
було сумно й самотньо – але тільки не
з Абігайль.
Абігайль
була кращим другом Джошуа, правда мало
чим схожа на друга для овечки. Це була
стара руда корова. Шерсть
її була у великих
білих плямах, схожих на великі калюжі
після дощу. Живіт
- круглий
як
бочка, а голос завжди
м’який та добрий.
Більше за
все Джош любив проводити час з Абігайль.
Багато годин вони проводили на горбі,
розглядаючи долину. Вони уявляли, ніби
подорожують в далеких країнах. Але
особливо Джош любив
слухати, як Абігайль
розповідала про
зірки.
Вони були
хорошими друзями. Але навіть з таким
другом як Абігайль Джош
все ж таки іноді
сумував. Він сумував, тому що був єдиним
ягнятком, котре не вміло бігати, стрибати
та грати в ігри на травичці.
В такі хвилини
Абігайль, повернувшись до нього, казала:
«Не журися, маленький Джошуа.
Для тих,
хто
відчуває себе
покинутим, у Бога є
особливе
місце».
Джош хотів
їй
вірити.
Але це було важко.
Часом він відчував себе зовсім самотнім.
Так було і в той день, коли пастухи
вирішили відігнати ягнят в сусідню
долину, де було більше трави. Отара так
давно залишалась
на одному місці, що в долині трави майже
не залишилось. Вівці зраділи, коли
пастух об’явив,
що вони підуть на нове пасовище.
І ось нарешті
всі готові, Джош також прикульгав і
зайняв місце з краю отари. А
всі стали сміятись над ним:
- Ти ходиш занадто
повільно, тобі не дійти до сусідньої
долини.
- Йди геть,
капошо.
Ми ніколи
не дістанемось
до лугів,
якщо будемо чекати
тебе.
- Йди
звідси, Джошуа.
Тоді він подивився
на пастуха, який стояв перед ними. «Вони
праві, мій маленький Джошуа. Для
тебе це занадто
далека дорога. Піди, проведеш ніч у
хліві».
Джош довго
дивився на людину. Потім
повернувся й
повільно покульгав звідти. Діставшись
на горб, Джош дивився
вниз, туди,
де рухались
вівці,
йдучи на
зелене пасовисько.
Ніколи раніше він не відчував себе
таким покинутим. Велика сльоза викотилася
з його очей, скотилася по носі і впала
на камінь.
В цей час він
почув позад себе голос Абігайль. Вона
сказала те, що казала завжди, коли Джош
сумував: «Не сумуй, маленький Джошуа.
У Бога є особливе місце для тих, хто
відчуває себе покинутим».
І двоє друзів
відправились до кошари. На той час, коли
вони дістались хліву, сонце, яке було
схоже на великий апельсин, вже сідало.
Джош і Абігайль зайшли до хліву та
прийнялись їсти сіно з ясел.
Вони дуже
зголодніли, і воно здавалось їм смачним.
«Лягай спати,
друже, - сказала Абігайль, коли вони
закінчили з їжею, - у тебе був важкий
день».
Джош стомився. Він ліг в кутку
на солому і закрив очі. За спиною він
відчував Абігайль і був радий, що вона
його друг.
Скоро
заснув і на початку
спав міцно, звернувшись у клубок біля
спини Абігайль. Уві сні він бачив, ніби
бігає та стрибає як й інші ягнята, ніби
прогулюється з Абігайль по долині, ніби
знаходиться там, де не відчуває себе
покинутим.
Раптом його
розбудив дивний шум.
«Абігайль,
- прошепотів він,
- прокинься.
Мені страшно».
Абігайль підняла
свою велику голову й обдивилась навкруги.
В хліву
було
темно, і лише
маленька лампа висіла на стіні. «Тут
хтось є», - прошепотів Джош.
Вони подивились в той куток
хліву, який був тьмяно освітлений
лампою. Там в яслях на свіжому сіні
лежала дитина. А поряд з яслами на сіні
відпочивала молода жінка.
Джош подивився
на Абігайль, очікуючи пояснення тому,
що відбувалось. Але Абігайль була
здивована не менше за нього.
Джош знову
подивився на жінку з дитиною, а потім,
кульгаючи, перейшов кошару. Він зупинився
біля жінки і заглянув дитині в обличчя.
Дитина плакала. Їй було холодно. Жінка
взяла немовля і поклала поряд з собою.
Джош оглянув
хлів в пошуках чого-небудь, що зігріло
б немовля. Зазвичай тут були ковдри.
Але сьогодні пастухи забрали усе, коли
рушили в долину.
І тоді Джош
подумав про свою м’яку, теплу шерсть.
Обережно він підійшов і звернувся
клубком поряд з дитиною.
«Дякую, ягнятко»,
- ніжно сказала мама.
Дитина невдовзі
перстала плакати й заснула.
Тим часом в хлів
увійшов чоловік, несучи в руках стареньке
рядно.
«Вибач, Маріє.
Це все, що я зміг знайти», - пояснив він.
«Все добре, -
відповіла вона, - Це маленьке ягнятко
зігріло нового Царя».
Царя? Джошуа подивився
на немовля й здивувався почутому.
«Його звати
Ісус», - сказала Марія, ніби вона знала
запитання Джошуа.
«Син Людський.
Він прийшов з Небес, щоб сказати нам
про Бога».
В дверях почулись
голоси. То були пастухи – ті, хто залишив
Джошуа вдома. У них були
великі від здивування очі, вони були
збуджені.
«Ми побачили
яскраве світло і почули анголів..!» -
заговорили вони.
Потім
побачили Джошуа
поряд
з дитиною. «Джошуа!
Ти знаєш, хто це
немовля?»
«Тепер
знає» –
промовила молода
жінка.
Вона
дивилась на Джошуа
і посміхалась:
«Господь почув
твої молитви, маленьке ягнятко. Це
немовля – Його відповідь».
Джошуа подивився
на дитину. Він раптом здогадався, що це
– особлива дитина, і що це – особлива
мить.
Окрім цього він
зрозумів, чому народився кульгавим.
Якщо б він був схожий на інших, він був
би зараз в долині. А оскільки він був
не такий, як інші, він знаходився в
хліву, посеред перших, хто вітав прихід
Ісуса у цей світ.
Джошуа підійшов
до Абігайль і ліг поряд зі своїм другом.
«Ти була права, - сказав він їй, - у Бог
є особливе місце для мене».
Макс Лукадо
- - - - -
Діти
пишуть Богу
Боженька,
сколько мне надо жить? Оля,
1 кл.
А в Библии все правда?
Вика, 3 кл.
А что было сначала:
Адам и Ева или динозавры? Яна,
4 кл.
Почему мы стареем?
Шурик, 3
кл.
Сколько я окончу
классов и как буду жить дальше? Анатолий,
4 кл.
Почему меня так и
тянет вытворять что-то плохое? Это Ты
меня испытываешь? Паша,
3 кл.
Почему все так
дорого? Лева,
3 кл
Правда ли, что в
Греции были настоящие мифы? Владик,
3 кл.
Если
человек рождается грешным, то чего в
ребенке больше: ангела или черта? Ирина,
3 кл.
- - - - -
...Робiть
те! I Бог миру буде з вами!
Історія
розповідає про двох мисливців, які
домовились з пілотом про те, щоб він
закинув їх подалі на північ, де вони
зможуть полювати на лосів. Полювання
було успішним, мисливці підстрелили
шестеро лосів. Пілот повернувся, як і
було домовлено, щоб забрати їх назад.
Мисливці
почали завантажувати
у літак свою здобич.
Але пілот
запротестував: «В літак можна завантажити
лише чотирьох лосів. Якщо завантажите
більше, то це призведе до перевантаження
літака. Ви повинні залишити двох лосів».
Обоє мисливців були
дуже обурені і наполягали на своєму.
Вони сказали пілоту: «Минулого року ми
також підстрелили шістьох лосів, і той
пілот дозволив нам завантажити на борт
їх усіх. І той літак був такий самий».
Врешті-решт
пілот поступився і дозволив завантажити
усе. Але через 15 хвилин після злету
мотор почав працювати з перебоями.
Потім літак почав втрачати висоту і
падати вниз. Пілот виконав аварійну
посадку в безлюдному місці, літак
розбився. Вибираючись з-під його уламків,
один мисливець запитав іншого: «Ти
знаєш, де ми знаходимось?» «Думаю, що
знаю», - відповів другий. «Це приблизно
за кілометр від того місця, де ми впали
минулого року».
Іноді ми дуже
повільно вчимося. Ми помиляємось, і
думаємо, що цю помилку ніколи вже не
повторимо. Але часто ловимо себе на
тому, що опиняємось в тому самому місці,
де вже колись були. Перед тим, як знову
повторити помилку, ми можемо думати:
«На цей раз все буде по іншому. В цей
раз все не закінчиться так погано, як
минулого разу». Але часто ми знову
повторюємо помилку. Проте з часом ми
досягаємо того рівня зрілості, коли
можемо вчитися на своїх помилках.
Олдокс Хакслі
сказав одного разу: «Досвід, це не те,
що відбувається з людиною, це те, як
людина діє, коли з нею щось відбувається».
А апостол
Павло сказав: «Чого
ви від мене й навчилися, і прийняли, і
чули та бачили, робіть те! І Бог миру
буде з вами!»
(Фил. 4:9).
Ви зробили
недавно якусь помилку? Дякуючи Христу,
це не приведе до кінця світу. Але якщо
ви зможете взяти для себе уроки з того,
що відбулося, то це дозволить вам
наблизитись до Бога і вдосконалить
вас.
Алан
Сміт
- - - - -
Закон борьбы противоположностей
"…Побеждающему…"
(Откровение 2:7)
Жизни без борьбы не бывает ни
в природе, ни в благодати. Основа
физической, умственной, нравственной
и духовной жизни - это борьба
противоположностей. Такова жизнь,
таковы факты.
Здоровье - это равновесие между физической
жизнью и внешней средой, и поддерживается
оно только в том случае, если внутри
меня имеется достаточный запас жизненных
сил, чтобы противостоять влиянию извне.
Все, что находится вне моей физической
жизни, имеет целью меня погубить. То,
что мне идет на пользу, пока я жив,
разлагает мое мертвое тело на атомы.
Если у меня достаточный запас стойкости,
если я смогу поддерживать равновесие,
- буду здоров. То же самое верно и по
отношению к жизни нашего разума. Чтобы
сохранять здоровье ума, нужно бороться,
и результатом этой борьбы будет
равновесие, которое называется мыслью.
То же происходит и в сфере нравственности.
Все то во мне, что не унаследовало
природу добродетели, является врагом
добродетели, и, смогу ли я в этой борьбе
победить и явить в итоге истинную
добродетель, зависит от моих моральных
устоев. Как только я начинаю за что-то
бороться, что касается этого, я веду
себя нравственно. Нет человека, который
бы вел себя прилично просто потому, что
иначе жить он просто не может. Добродетель
- качество благоприобретенное.
Точно так же обстоит дело и с духовностью.
Христос сказал: "В мире будете иметь
скорбь" (Иjfн. 16:33), то
есть все недуховное ведет меня к
погибели, "…но мужайтесь: Я победил
мир". Мне нужно научиться одерживать
верх над тем, что мне противостоит, и,
таким образом, восстановить равновесие
святости, и тогда встреча с любыми
превратностями для меня будет лишь
поводом для восторга.
Святость - это когда мой дух
и закон Божий в своем высшем выражении
- Иисусе Христе - находятся между собой
в равновесии.
Освальд Чеймберс
- - - - -
І
жартома, і серйозно
Встречаются
как-то 500-гривневая
купюра и 5-копеечная монета. Купюра
хвалится:
- Я часто бываю
в дорогих ресторанах, шикарных
увеселительных заведениях, в банках...
Монета думала-думала
и, наконец, ответила:
-
Зато я часто хожу в церковь.
* * * * *
Выходит после
собрания из церкви пенсионер и видит,
как пастор церкви садится в новую
роскошную спортивную иномарку. И вот
он стоит и думает: “Хммм, то ли верблюды
нынче мельчают, то ли игольные уши
становятся шире”.
- - - - -
Цитата
“Все радости
и несчастья людей созданы их собственными
мыслями” (Хун Цзычен).
“Чем человек
умнее и добрее, тем больше он замечает
добра в людях” (Блез Паскаль).
“Важный вопрос, который следует
задавать, приступая к работе, это не
вопрос "Что я получу?"; вместо этого
Вы должны спрашивать себя "Каким я
стану?"” (Джим Рон).
“Быть
христианином значит прощать непростительное,
потому что Бог простил то непростительное,
что существует в нас”
(К. С. Льюис).
“Путешествие в тысячу миль
начинается с одного шага” (Лао Цзы).
- - - - -
Поетичний куток
Даром
В нашей жизни самое прекрасное
Не ценою денег покупается,
Даром светит с неба солнце ясное,
А луна нам даром улыбается.
Даром на распахнутые полосы
Льется дождь со щедростью обильною,
Даром ветер гладит мои волосы,
С дуба листья рвет рукою сильною.
Даром птички пеньем наслаждаемся,
Зорями, восходами, закатами,
С близкими, любимыми встречаемся,
И вдыхаем воздух не за плату мы.
Никакой монетой не заплатите
За ребенка ласку необычную,
За супругов нежное объятие,
За любовь, за дружбу закадычную.
Но всего дороже, драгоценнее
Нам в подарок Богом преподнесено:
В Иисусе вечное спасение -
Принимай и улыбайся весело.
Посмотри, как Бог к тебе склоняется,
И пойми, что, как свет солнца ясного,
Не ценою денег покупается
В нашей жизни самое прекрасное.
Вера Кушнир
- - - - -
Церква
Христова м. Чернівці