Скарб чи мотлох?

Багато років тому назад, одна жінка зайшла в антикварний магазин. В цьому магазині вона знайшла старе піаніно, в яке одразу закохалась. Воно було виготовлене з прекрасного червоного дерева, а передня панель інструмента була прикрашена різьбою. З внутрішнього боку на кришці піаніно був нанесений малюнок з розмаїттям найдрібніших деталей. Там також були вказані серійний номер та ім'я виробника. Це піаніно було виготовлене в 1901 році і воно звучало так тепло та насичено! Жінка подумала, що все, що потрібно інструменту, це тільки настройка.

Отже, вона купила його, привезла додому і запросила майстра, щоб він настроїв піаніно. Йому не знадобилось багато часу, щоб визначити, що в інструмента була “залита” кілкова дека. Майстер пояснив жінці, що старі інструменти “вмирають”, коли у них висихає кілкова дека, котра не може довго утримувати струни натягнутими. І якщо хтось хоче продати піаніно в такому стані, він заливає деку спеціальним розчином біля струнних кілків, щоб дека набухла. Іноді це ненадовго подовжує життя старому інструменту, але у даному випадку це просто зруйнувало його.

Жінка так сильно засмутилась та розгнівалась, що виставила це піаніно на вулицю з написом: "250 кг дров: безкоштовно". Те, що колись здавалось їй скарбом, перетворилось на мотлох.

З вами відбувалось щось подібне? Ви знаходите те, що вам дуже подобається, вам здається, що це робить ваше життя кращим. Але невдовзі, після отримання того, що ви шукали, ви знаходите, що місце цій речі в купі сміття. В скількох з нас є кутки в гаражах, підвалах, горищах, де ми зберігаємо так звані скарби? Газонокосарка, куплена з рук, яка не здатна зрізати ані травинки. Набір кухонного приладдя, без якого, як вам здавалось, кухня ніяк не зможе обійтись. А може це ваша колекція магнітофонних записів на плівці в бобінах — це вже так точно скарб!

Ми женемось у житті за багатьма речами, надіючись отримати прекрасний скарб. Ми витрачаємо своє життя на гонитву за “речами”. Але виникають такі моменти, коли ми змушені зупинитись і запитати самих себе: “Те, що у мене є — це дійсно скарб чи це просто мотлох?” Апостол Павло був одним з тих, хто був змушений відповідати самому собі на таке запитання. Його рішення було таким: “Але те, що для мене було за надбання, те ради Христа я за втрату вважав. Тож усе я вважаю за втрату ради переважного познання Христа Ісуса, мого Господа, що я ради Нього відмовився всього, і вважаю все за сміття, щоб придбати Христа” (Фил. 3:7,8).

Павло каже: “Одного часу у мене були речі, котрі я вважав важливими. Але я зважив та оцінив усе, що мав, і прийшов до такого висновку: все це мотлох у порівнянні з тим, що у мене є в Христі”.

Що це були за “речі”? В перших віршах третього розділу послання до Филип'ян Павло викладає свої переваги та привілеї юдейського лідера. Апостол каже: “Якщо ви подивитесь на мене, то одразу зрозумієте — ось іде людина, у якої є все: слава, престиж, влада. У нього є все, про що може мріяти людина”.

Але давайте перечитаємо ще раз: “що для мене було за надбання, те ради Христа я за втрату вважав”. Він ще раз переоцінив все, що було важливим для юдея, і прийшов до висновку, що нічого важливого в цьому не було. “Тож усе я вважаю за втрату ради переважного познання Христа Ісуса, мого Господа, що я ради Нього відмовився всього, і вважаю все за сміття, щоб придбати Христа” (Фил. 3:7,8).

Зараз я розумію, що речі, важливі для нас, не схожі на ті речі, котрі були важливими для Павла. Але так чи інакше, це всього лише “речі”.

Можливо, нам подобається жити в палаці нашої мрії. Можливо, новий одяг чи прикраси приводять нас в захоплення; можливо це новий комп'ютер або новий автомобіль. А може це наші нагороди, котрі красуються на стіні. Але, коли ми візьмемо усі ці речі і порівняємо з нашими благословеннями в Ісусі Христі, ми побачимо, що все це — купа сміття, і нам необхідно це усвідомлювати.

Подивіться навколо себе. Що ви бачите, - скарби чи мотлох?

Алан Сміт

Незабутня проповідь

Протягом багатьох років я чув велику кількість чудових проповідей, котрі я забув, але одна проповідь, котру я бачив, і до цього дня залишається в моєму серці. Це сталось недільного ранку одного холодного дня, коли я направлявся в одну з двох маленьких общин в Мюнхені в Германії.

Прокинувшись, я подивився у вікно, затягнуте морозним узором. Свіжий глибокий сніг випав вночі, накрив вулиці міста. Я намагався вирішити: йти мені на богослужіння, чи залишитись вдома і почитати Біблію.

Я подумав, що общині мене буде не вистачати, адже я був єдиним, хто проводив співи. Але мені прийшлось би пройти половину кварталу, щоб сісти в автобус, яким я міг дістатись до приміщення церкви. Врешті-решт я вирішив іти, але тільки тому, що я повинен був проводити прославляння.

Коли я їхав у автобусі, я помітив двох людей, котрі з трудом просувались по снігу. Я упізнав цих людей і знав, куди вони йшли. Це були брат і сестра Тілмани, вірна Богу подружня пара. Вони були на усіх зібраннях церкви. Брату Тілману було за вісімдесят і він втратив зір. Його єдиним поводирем була його сімдесятивосьмирічна дружина, котра трохи кульгала на одну ногу. Вони жили в маленькій двокімнатній квартирці і отримували невеличку пенсію від держави. Оскільки вони не могли дозволити собі їздити на автобусі на служіння, які проводились в трьох милях від їхнього житла (у ті часи і в їхньому становищі, це була суттєва сума), кожен день Господній вони ходили в зібрання пішки.

І ось я, що без бажання пішов на зібрання, тут, у теплому автобусі. Мною рухало тільки почуття обов'язку проводити співи. А там, на вулиці, в холодну погоду, двоє літніх людей йдуть на поклоніння. І ними рухає любов до Господа.

Мені нічого не залишилось зробити, як почервоніти від сорому. Я показав слабкими свою віру і любов до мого Господа. Я відчував себе як злочинець у суді, засуджений своїм сумлінням. Ця літня пара, того не знаючи і без єдиного слова, піднесла мені більший урок, ніж той, який можна дати за допомогою слів.

Сучасна притча

Жили два близнеца в материнской утробе,

И другому один как-то высказал мысль:

«А ты знаешь, мне кажется, есть после родов,

Удивительная и прекрасная жизнь».

И другой, подтянувшись под маленьким сводом,

Тут улыбки беззубой своей не сдержал:

«Это просто смешно, верить в жизнь после родов»,-

Брату верующему в ответ он сказал.

«Как, по-твоему, жизнь может выглядеть эта?»

«Я не знаю, как точно,- близнец отвечал,-

Но мне кажется там, на земле, больше света,

Я однажды во сне этот свет увидал.

Я, конечно, не знаю, как все это будет,

Но мы, может, своими ногами пойдем.

И еще, правда это похоже на чудо,

Но возможно, что мы даже есть будем ртом».

«Ерунда, вот уж это никак невозможно,

Наша жизнь, пуповина, и так коротка,

А ногами ходить и представить-то сложно,

Нет, не сможем ходить мы ногами никак.

И оттуда никто еще не возвращался,

Что за бред у тебя, братец мой, на уме.

Все закончится родами, не обольщайся,

Наша жизнь - это только страданья во тьме».

«А мне кажется, брат, - первый не унимался,-

Что когда-нибудь сможем увидеть мы мать.

И мы временно здесь, чтобы мало-помалу,

К жизни той после родов готовыми стать».

Брат неверующий лишь качал головою:

«Верить в мать, это просто за гранью идей,

Я не вижу ее, значит, нет ее вовсе.

Но скажи, если умный, скажи, она где?»

«Как ответить тебе, братец, даже не знаю,

Но я чувствую сердцем заботу ее.

И ночами, когда все вокруг затихает,

Она гладит наш мир, и тихонько поет.

Все наполнено ею, и радость такая,

Словно в ней пребываю и ею живу.

И хоть точно про жизнь после родов не знаю,

Но я верю, что будет она наяву».

В чем же настоящее счастье?

Счастье не в неверии. Вольтер, воинственный безбожник, писал: «Я хотел бы, если бы мог, никогда не родиться на свет».

Счастье не в наслаждении. Лорд Байрон, видевший в наслаждении смысл жизни, писал: «Червяк и неудачник — вот кто я».

Счастье не в богатстве. Джей Кульд, американский миллионер, заявил: «Мне кажется, что я — самый несчастный человек на свете».

Счастье не в славе. Лорд Биконсфильд имел в свое время великую славу, но он писал так: «Молодость — ошибка, зрелый век — борьба, а старость — горе».

Где же искать истинное счастье? Во Христе! Ибо только во Христе Иисусе человек находит жизнь вечную, обретает смысл своего существования, получает настоящую радость, мир и покой сердца, становится блаженным человеком. Иисус сказал:

«Придите ко Мне все труждающиеся и обремененные, и Я успокою вас; возьмите иго Мое на себя и научитесь от Меня, ибо Я кроток и смирен сердцем, и найдете покой душам вашим» (Матф. 11:28,29).

«И никто радости вашей не отнимет» (Иоан. 16:22).

КАКАЯ ПОЛЬЗА ЧЕЛОВЕКУ?

В 1923-м году состоялось очень важное собрание в Эджвотер Бич Отель, в Чикаго, на котором присутствовало девять наиболее успешных финансистов в мире. Там были:

• Президент наибольшей независимой компании производства стали.
• Президент наибольшей утильной компании.
• Президент наибольшей газовой компании.
• Наибольший спекулянт пшеницей.
• Президент Нью-Йоркской Биржи.

• Член президентского кабинета.
• Наибольший «медведь» Волл Стрита.
• Глава наибольшей в мире монополии.
• Президент Банка Международных Поселений.

Мы должны согласиться, что там собралась группа наибольших удачников в мире. Во всяком случае, это были люди, которые знали секрет, как делать деньги. Теперь, годы спустя, посмотрим, что случилось с ними.

• Президент наибольшей в мире независимой компании производства стали, Чарльз Шваб, умер в банкротстве и последние пять лет до своей смерти жил на одолженные средства.
• Президент наибольшей утильной компании, Самуил Инсулл, умер за границей без гроша в кармане и укрывался от правосудия.
• Президент наибольшей газовой компании, Говард Гопсон, сошел с ума.
• Наибольший спекулянт пшеницей, Артур Куттен, умер за границей как несостоятельный должник или банкрот.
• Президент Нью-йоркской Биржи, Ричард Витни, отбыл долгосрочный судебный приговор в Синг-Синге.
• Член президентского кабинета, Альберт Фолл, был помилован и выпущен из тюрьмы, так что смог умереть у себя дома.
• Наибольший «медведь» Волл Стрита, Джесс Ливермор, покончил самоубийством.
• Глава наибольшей в мире монополии, Иван Крюгер, покончил самоубийством.

• Президент Банка Международных Поселений, Леон Фразер, покончил самоубийством.

Все эти деятели изучили искусство, как увеличить и скопить богатство, но боимся, что ни один из них не знал, как жить… для Христа. Говоря о «пользе», Господь Иисус ставит уместный вопрос: «Какая польза человеку, если он приобретет весь мир, а душе своей повредит?» (Марк. 8:36).

Поетичний куток

КТО СЧАСТЛИВ

Стрелка бегает по циферблату,
Круг один — и минуты нет…
Так проходят большие даты,
Так отстукало много лет.

Мы столетьями время меряем,
А ведь нам-то сто лет не жить.
Мы за счастьем до поту бегаем,
А оно стороной бежит.

Так бежим мы года и месяцы,
А за нами спешит коса…
А Спаситель поставил лестницу
Всем желающим в небеса.

Поднимайся, стремись, испытывай,
Только там мы найдем покой.
Я сегодня, учусь у мытаря,
Потому что и я такой.

Стрелка бегает по циферблату,
Круг один — и минуты нет.
Счастлив тот, кто идет к закату,
А в душе негасимый свет.

Николай Водневский

Не остановить!

Часы можно остановить, но не время. Часы отстукивают время: «тик-так, тик-так…». Печальная тема… Но пусть эта истина будет всегда перед нами, чтобы мы учились благоразумно использовать каждый час, каждую минуту. Если время назад не возвращается, то это значит, что потеря времени — самая большая потеря.

Потерянное здоровье иногда можно восстановить, потерянные деньги можно снова заработать, потерянного друга можно снова найти, а время? Бог — Господин времени. Он дает нам время для примирения с Ним. Господь зовет нас приблизиться к нему и с Ним войти в вечность, где «времени уже не будет».

Відповіді на кросворд №16
(газета №345 від 30.08.09)

- - - - -

Церква Христова м. Чернівці