Мир вам и дому вашему
Поиск по сайту:
Зміцнюй віру 324 24.11.2010
зміцнюй віру

Коли ми були ще грішниками

Декілька років тому в журналі Американської Медичної Асоціації була надрукована стаття доктора Пола Раскіна під назвою «Етапи зростання». В цій статті доктор Раскін описував одну історію хвороби, про яку він розповів студентам під час проведення занять у медичному університеті. Описання історії хвороби пацієнтки, яка знаходилась під його опікою, звучало приблизно таким чином: «Пацієнтка не розмовляє та не запам’ятовує сказаних їй слів. Іноді вона може протягом декількох годин незрозуміло бурмотіти. Проте вона озивається на своє ім’я. Я займаюсь з нею останні шість місяців, але вона виявляє повну байдужість до своєї зовнішності і не докладає ніяких зусиль, щоб допомогти власному лікуванню. Її потрібно годувати, купати та одягати. Через те, що у неї відсутні зуби, їжу для неї потрібно перетворювати у пюре. Її верхній одяг зазвичай забруднений від невпинного слиновиділення. Вона не вміє ходити. Сон пацієнтки мінливий. Вона часто прокидається посеред ночі, і її крик пробуджує усіх інших. Більшу частину часу вона весела та доброзичлива, але декілька разів на день вона може стривожитись без всякої причини. Після цього вона починає плакати до тих пір, аж поки її хтось не заспокоїть».

Після того, як доктор Раскін розповів своїм студентам про цю складну історію хвороби, він звернувся до них з із запитанням: чи хотів би хтось із них бути добровольцем, щоб доглядати за цією людиною. Ніхто не зважився. Після чого доктор Раскін сказав: «Я здивований, що ніхто не виявив бажання надати допомогу, адже це моя улюблена пацієнтка. Доглядаючи за нею, я отримую безмежну насолоду. Вона навчила мене такої сили вдячності, про яку я раніше не знав. Вона навчила мене духу міцної довіри, а також силі безумовної любові». Потім доктор Раскін сказав: «Дозвольте, я покажу вам її фотокартку». Він дістав світлину та показав її усім навколо. На ній була зображена його шестимісячна дочка.

Не пам’ятаю точно, на що хотів вказати доктор під час тієї лекції. Але це нагадує мені нас, батьків, коли ми робимо для своїх дітей те, чого б ми не робили для інших людей. Дозвольте, я краще поясню свою думку: ми робимо щось для тих, кого любимо, і не робимо того самого для всіх інших.

Невже це правда? Ми йдемо на жертви заради тих, кого любимо, але ми не готові жертвувати тим самим заради тих, кого ми погано знаємо (або не знаємо взагалі). Ми запопадливо жертвуємо часом, грошима й зусиллями для тих, хто близький нам. Але коли Ісус каже виявляти доброзичливість до ворогів, це йде проти нашого природного інстинкту.

Те, що здається для нас таким очевидним, було використано Павлом, щоб показати дивну любов Ісуса Христа.

«Бо Христос, коли ми були ще недужі, своєї пори помер за нечестивих. Бо навряд чи помре хто за праведника, ще бо за доброго може хто й відважиться вмерти. А Бог доводить Свою любов до нас тим, що Христос умер за нас, коли ми були ще грішниками» (Рим. 5:6-8).

Безмежна любов до своїх дітей і рідних людей, а також жертвенна любов навіть до ворогів – це і є та любов, яка знаходиться вище нашої уяви (Ефес. 3:19). Але саме такою і є любов Божа до кожного з нас, такою любов’ю Бог любить мене і тебе. Нехай ця любов надихне вас відізватись на заклик Того, Хто віддав заради вас так багато.

Алан Сміт

- - - - -

Уголь и бриллиант

Я держу в руке кусок каменного угля. Он черный, грязный и некрасивый. Но посмотрите на другую мою руку: на пальце блестит драгоценный бриллиант.

Атеисты знают, что каменный уголь и бриллиант – один и тот же химический элемент. Каменный уголь – это уголь в уничижении, а бриллиант – уголь в своей славе.

А теперь давайте вспомним слова Священного Писания: «Сеется в уничижении, восстает в славе» (1 Кор. 15:43). Здесь речь идет о воскресении, в которое атеисты не верят. Тем хуже для них.

Если природа умеет превращать каменный уголь в алмаз, из которого гранят бриллианты, не думаете же вы, что Бог не в состоянии сделать нечто большее?

Природа дает нам бесчисленное множество примеров воскресения. Кто имеет глаза, чтобы видеть, тот видит чудеса Божии и прославляет Бога за них.

Брат, сестра, если вы совоскресли со Христом, славьте Его в сердцах ваших!

- - - - -

Влучне слово

Наша любов до Христа щира настільки, наскільки щира наша любов до ближнього.

* * * * *

Страх бачить перепони, віра — можливості.

* * * * *

Чи варте те, заради чого ви живете, щоб за нього померти?

* * * * *

До останньої миті ми будемо готові, якщо будемо готові до неї щомиті.

* * * * *

Найкращий засіб помститись своєму кривднику — не чинити за його прикладом.

* * * * *

Щоб розділити чужі страждання, достатньо бути людиною, але щоб розділити чужу радість, потрібно бути ангелом.

* * * * *

Спасіння – це не почуття, а віра.


- - - - -

Чего хочет от нас Господь?

Несколько лет мы работали миссионерами в общине в одной зарубежной стране. Не так давно, вскоре после завершения нашей работы, километрах в пяти от здания, где собирается та наша община, свою общину основали американские проповедники из движения, требующего особой, «абсолютной самоотдачи». Хотя их учение и практика во многих отношениях, мягко говоря, не соответствуют Библии, нельзя не признать, что они имеют большое рвение к спасению душ. Мы можем не соглашаться с их установками в части того, что значит быть безраздельно посвящённым, но стоит ли оспаривать саму идею полной самоотдачи? Что более важно, готовы ли мы требовать той же степени посвящённости от наших членов?

Мы старались учить обращенных нами людей, что они имеют обязательства перед Господом: что они должны посещать собрания, жертвовать, быть верными, приводить других к Господу. Успех был умеренным. Как и в большинстве общин Церкви Христовой, некоторые очень верны, некоторые верны «более или менее», а есть такие, которых верными можно назвать лишь с большой натяжкой.

С образованием новой общины некоторые «наши члены» наведались туда. Были даже такие, которые захотели перейти в неё. Однако их проповедники дали ясно понять этим кандидатам, что каждый член «их общины» должен присутствовать на утренних воскресных богослужениях и, минимум, дважды в неделю посещать занятия на дому, и каждый член должен быть ловцом душ, и в относительно короткий срок привести кого-нибудь ко Христу.

Знаете, что произошло дальше? «Наши члены» тут же решили, что не хотят иметь с ними ничего общего, и вернулись в «нашу» общину… куда они могли приходить всего один раз в неделю… или вообще не приходить… где, даже если они ничего не будут делать для спасения погибших, они всё равно могут оставаться «на хорошем счету».

Можете себе представить, что чувствовали те из нас, кто работал с этой общиной? Чувства были смешанные! С одной стороны, мы били рады, что не «потеряли» «наших членов», что они не ушли в ту новую группу с её сомнительными учениями и практикой. Но, с другой стороны, мы спрашивали себя: чему мы научили этих людей за все эти годы? Неужели мы научили их тому, что можно быть безразличными? Что Христу все равно, преданы вы Ему или нет? Что не имеет никакого значения, всегда ли вы посещаете собрания, охотно ли жертвуете, учите ли других? Если мы не учили их, что к христианству можно относиться равнодушно, то откуда они это взяли? Может быть, мы что-то делали не так, если в членах церкви, которой мы помогали родиться, которую назидали в младенчестве и вели в юности, оказались люди, для которых идея «полной самоотдачи» была чуждой и стала проклятием?

Но то, что характерно для этой общины, я уверен, относится и к тысячам других общин. А как обстоят дела с вашей общиной? Предположим, одним воскресным утром мы объявляем, что если вы не будете исполнять хотя бы следующие, самые необходимые, моменты –

а) четыре раза в неделю приходить в церковь;

б) щедро жертвовать

в) вести чистую в нравственном отношении жизнь и

г) искренне стараться привести других ко Христу, -

то вы исключаетесь из членов этой общины. В таком случае, сколько человек скажут «прощайте» и найдут другую церковь?

Вы можете подумать: «Именно это я и сделаю: я уйду и буду прав, потому что вы не имеете права устанавливать подобные нормы». Возможно, вы будете и правы. Но возникает встречный вопрос: а ты имеешь право называть себя христианином, если не делаешь всё от тебя зависящее, чтобы исполнять всё это – в качестве минимальных требований, позволяющих тебе называться учеником Христа?

К. Ропер “Радикальное христианство”


- - - - -

Будьте як дiти!

...Поправді кажу вам: коли не навернетесь, і не станете, як ті діти, не ввійдете в Царство Небесне!” (Матв. 18:3).

Браття, не будьте дітьми своїм розумом, будьте в лихому дітьми, а в розумі досконалими будьте!” (1 Кор. 14:20).

* * * * *

Мама читала доньці 3 розділ євангелії від Івана. Прочитавши 16 вірш (“Так бо Бог полюбив світ...”), вона сказала: “Як дивно, дорога, правда?” Дівчинка подумала і сказала: “Ні”. Мама вирішила, що донька чогось не зрозуміла і перепитала ще раз. Але дитина рішуче похитала головою і знову твердо повторила: “Ні! Якби це про когось іншого було написано, то це було б дивно. А це ж Бог!”

Дітям легше повірити, що від великого Бога природно очікувати великих дарів, наприклад, спасіння. То ж давайте схилимось перед Богом і визнаємо, що немає нічого більшого за Нього, Його любов і Його вічний дар.

* * * * *

Хлопчик запитав у мами:

- Можна, я піду пограюсь з Вовою?

Мати відповіла:

- Але ж вчора ти дуже розсердився на Вову і сказав, що не будеш з ним гратись.

- Ну що ти, мамо, - сказав хлопчик, - це ж було вчора!

- - - - -

Просто факти

Цей випадок стався в м. Кампіна, Бразилія. Група друзів напідпитку заїхала забрати одну дівчину. До машини дівчину вийшла провести мати. Побачивши п'яних друзів, мати сказала: “Доню, їдь з Богом, хай Він тебе захистить”. На це дівчина відповіла: “Якщо тільки Він поїде в багажнику, тому що в салоні місця вже немає”. Через декілька годин прийшла звістка про автокатастрофу, в якій всі, що були у автівці, загинули. Машина була такою пом'ятою, що неможливо було розпізнати її марку. Але на диво, багажник залишився цілим та непошкодженим. Поліція дивувалась своїй знахідці. В багажнику знайшли лоток з яйцями. Жодне з них не було розбитим.

- - - - -

Таинство покаяния

Замрите все, духовно подтянитесь!
Стоит на покаянии душа.
Здесь таинство священное вершится:
Перед Самим Владыкою она.
Душа пришла, ища себе покоя,
Стоит перед Спасителем Творцом
И обретает право неземное:
Создателя Вселенной звать Отцом!
А сколько лет в разлуке, отчужденье
Скиталась изнемогшая душа,
Грех произвел меж ними разделенье,
Но наконец-то к Господу пришла.
И вот сейчас перед Самим Всевышним –
В смиренье, трепете пред Ним она.
Бог тихий голос кающейся слышит –
И рушится греховная стена.
Бог видит, как сердечно покаянье.
Он взвешивает слезы на весах!..
Духовный мир приходит в ликованье.
И ангелы ликуют в небесах!..
Замрите все, духовно подтянитесь:
Господь средь нас, все новое творя.
Здесь таинство великое вершится:
Стоит на покаянии душа...

* * * * * * * *

Песнь Назарета

Если ходишь по земным дорогам,
Светлый дух в тебе самом – награда.
Не молиться только Богу надо,
Но и жизнью целой петь пред Богом.

Он – Отец. Неси Ему все раны,
Все счастливые свои мгновенья –
Слезы человечества и пенье
Одинаково ему желанны.

Провидение (Быт. 50:20)

Напрасно сердце восклицает:
«Не повезло!»
Бог все ко благу направляет,
Даже зло.
В Египет продан был Иосиф –
Братьев грех!
Но фараон раба возносит
Выше всех.
Иудой преданный, страдает
Иисус,
Но мир спасенья обретает
Сладкий вкус.
Так, в каждой боли есть иная
Сторона.
Художнику и краска черная
Нужна...

К. Прохоров

* * * * *

Две головешки жалобно чадили,
Но люди торопливо проходили.
Вдруг налетел случайный ветерок,
Взметнулись искры, ожил огонек –
И путник одинокий отогрел
Озябшие ладони на костре.

Присловица закончена уже,
Напрасно в ней выискивать усмешки:
Коль нету Духа Божьего в душе,
Талант и труд – простые головешки.

- - - - -

Церква Христова м. Чернівці


  << Вернуться

1572538 (+109)
33
2
22, 9
(С) 2018, Церковь Христа (Христова) г. Киев.
Комментарии, замечания, пожелания и предложения адресуйте нашему вебмастеру