Данкін розповідав: «Пес на м'ясо навіть не дивися. Напевне, він відчував, що, коли подивиться, то вже занадто сильною виявиться спокуса, тому він, не відриваючись, дивився прямо в очі господаря». А потім Данкін робив духовний висновок: «Це для всіх нас урок. Потрібно завжди дивитись в очі нашого Пана».

Так, порада непогана. Бог, звичайно, на погане нас не спокушує (Як. 1:13), але в житті нам трапляється багато спокус. Проте, якщо ми будемо дивитись на Господа Ісуса Христа, ми завжди зможемо встояти в будь-якому випробуванні. Отож, коли хто - небудь підкладає вам ласі шматочки, дивіться на Христа й ідіть туди, куди веде Він. Якщо ми будемо бачити і чути Його таким, яким Він виявлений в Писанні, ми зуміємо краще розпізнавати, що правильно, а що ні, ми набудемо сили і бажання слухатись Його.

Річард де Гаан

Но много и разного. В собрание не нужно покупать билет. Во время поклонения церкви нельзя есть семечки. Но самое главное – богослужение не для забавы. Именно этого не понимают многие верующие. Они думают, что люди за кафедрой устраивают для них представление - чтобы им было интересно, красиво и хорошо.

Все не так. Совсем не так. Церковь - для Бога. Мы собираемся, чтобы поклоняться Ему.

Предназначение служения не в том, чтобы доставлять мне удовольствие, развлекать меня, соответствовать моим критериям, моим стандартам, моим вкусам. Служение - для Бога! "Я" не должно быть в центре служения. В центре должен быть Бог.

Псалом 94-й призывает нас прийти к Господу с радостью, благодарностью и благоговением. "Приидите, поклонимся" (Палом 94:6).

Задумайтесь: зачем вы ходите в собрание? Как вы можете подготовить свое сердце к служению? Как вам лучше сосредоточить свои мысли на Господе?

Але не так християни. Апостол Павло писав: «Не хочу ж я, браття, щоб не відали ви про покійних, щоб ви не сумували, як і інші, що надії не мають» (1 Сол. 4:13). Ті, хто не з Христом, не мають надії і не можуть вгамувати свій смуток, тому що наповнюють своє життя речами ненадійними, які мають вагу тільки у світі матеріальному. А про віруючих апостол каже, що вони з Христом і що свого часу ми будемо з ними разом з Господом (1 Сол. 4:14-17).

І дійсно, що може бути найбільшим досягненням людини? Що найважливіше людина може здобути? Що є найціннішим, найвагомішим, найбільшим, чого ми бажаємо собі та людям, особливо близьким? Звичайно, це вічне життя, спасіння душі, перебування з Богом на небесах. Саме тому Павло писав: «Бо для мене життя то Христос, а смерть то надбання... я маю бажання померти та бути з Христом, бо це значно ліпше» (Фил. 1:21,23). Природно, що, втрачаючи рідних людей, ми відчуваємо сум і біль через те, що в цьому житті їх вже не побачимо. І біль не буде нас відпускати до тих пір, поки ми будемо зосереджуватись на собі. Але коли ми думатимемо про те, що кохані нам люди знаходяться у славі Божій, перебувають в місці насолоди та блаженства, тоді наші серця будуть наповнені миром та спокоєм.