“Бо
річ добра зміцняти серця благодаттю”
(Євр.
13:9)
Зроби це сам
«Дайте їсти їм ви…» (Мар. 6:37) – на ці слова Ісуса рідко хто звертає увагу. Великий натовп народу зібрався послухати Господа. А надвечір учні почали нервувати. Вони просили Ісуса, щоб «відпустив» народ купити їжу (Мар. 6:36). Але Господь наказав їм: «Дайте їсти їм ви» (Мар. 6:37).
Чому Він так сказав? В Ів. 6:6 написано, що цими словами Він випробовував учнів. Хтось вважає, що Господь жадав побачити в них віру в Його спроможність створити чудо. Цілком можливо. Але більш вірогідно, що Він просто прагнув залучити учнів до «процесу служіння» людям з Ним і через Нього. Тож, коли вони принесли Йому п’ять хлібин і дві рибки, Він благословив те, й звершилося чудо – були нагодовані понад 5 тисяч чоловік.
Вважаю, що слова Ісуса «Дайте їсти їм ви» і нас також стосуються. Навколо ми бачимо багато людських потреб і приносимо їх у молитві до ніг Ісуса. Однак Господь часто каже нам: «Зробіть щось самі». А ми заперечуємо: «Нема в нас для цього ані часу, ані грошей, ані сили». Але коли Ісус просить нас чимось послужити людям, то наперед знає, яким чином Він зможе зробити через нас те чи інше.
Все, що нам потрібно, – то віра та духовне бачення. Ми маємо бачити, коли й для чого Бог хоче нами скористатись, і вірити, що Він завжди подасть нам всі необхідні ресурси.
Чи є у вас хтось, кому ви за потреби могли б подзвонити навіть серед ночі? Біблійний вчитель Рей Притчард називає таких друзів «друзями о другій годині ночі». У критичній ситуації вони задають лише два запитання: «Де ти зараз?» і «Що я можу для тебе зробити?» Подібні друзі вкрай важливі, особливо за важких часів. Таким другом для Давида був Йонатан. Батько Йонатана, Саул, був сповнений заздрощів через популярність Давида та Божі рясні благословення, що той мав, тому шукав нагоди його вбити (1 Сам. 19:9,10; рос. 3 Царств 19:9,10). Давид втік. Він потребував допомоги надійних друзів (1 Сам. 20). Коли Давид був у полі, Йонатан під час обіду на власні очі побачив, що Саул дійсно шукає смерті його другу (1 Сам. 20:24-34). Написано, що Йонатан був «розпалений гнівом», тому що його дружба з Давидом була міцна (1 Сам. 20:34). Він попередив друга про підступні плани свого батька й порадив йому швидше втікати (1 Сам. 20:41,42). Давид зрозумів, якого цінного друга знайшов він у Йонатані. Недарма написано, що плакали, розлучаючись, обидва, але Давид «гірко плакав» (1 Сам. 20:41). Їхні душі дійсно були «зв’язані».
Чи є у вас люблячі друзі-християни, на яких ви можете завжди покластися у важкий момент? З іншого боку, чи може хтось назвати вас «нічним другом»?
- - - - -
Никто не смеется над Богом в больнице. Никто не смеется над Богом на войне. Никто не смеется над Богом голодая, замерзая или в ужасной бедности. Никто не смеется над Богом, когда самолет начинает сильно трясти. Никто не смеется над Богом, когда в темном переулке путь преграждают двое незнакомых. Никто не смеется над Богом во время голода, пожара или наводнения.
Но когда на коктейльной вечеринке кто-то шутит на тему Бога, которого не знают, или когда безумцы говорят, что Он нас ненавидит - вот тогда очень смешно! Никто не засмеётся над Богом в день Суда, когда последнее, что они увидят – Его скорбящие глаза. Никто не засмеётся над Богом, который прощает.
- - - - -
Поетичний куток
«Любишь ли меня?»
Я поняла за много лет
Хожденья со Христом,
Что жизни истинной секрет
В вопросе скрыт простом.
Что от ответа на него
Зависит все и вся.
Не отвечая ничего, —
Не буду знать, кто я.
Не буду знать, куда иду
И для чего живу?
Душе покоя не найду,
Цепей не перерву.
Вопрос тот задан был Петру
У моря на камнях.
Господь спросил, склонясь к костру:
«Ты любишь ли Меня?»
Он трижды это повторил,
Петр трижды отвечал…
И здесь мерило всех мерил,
Начало всех начал.
Я сердцу задала вопрос:
Люблю ли я Его?
И для чего молюсь до слез,
Тружусь я для чего?
Кому служу, за кем иду,
Чьей похвалы ищу?
И у кого на поводу
Свой груз с трудом тащу?
И снова «Любишь ли Меня?»
Врезается в мозги…
О Боже, не щади огня,
Насквозь меня прожги!
И пусть от боли закричу, —
Очищусь я до дна.
И пусть пойму, что «я хочу»
Важней, чем «я должна».
Что из любви свершенный труд
Ты только признаешь.
Вопрос, что задан был Петру,
И мне ты задаешь.
Ты знаешь, что не избегу
Очей Твоих огня.
Нигде укрыться не могу
От «Любишь ли Меня?»
И мне смущение Петра
Знакомо, как ладонь.
Прохлада раннего утра
И берег, и огонь…
Вопрос тот, душу теребя,
Меня к Тебе влечет.
Ты знаешь, что люблю Тебя,
Ты знаешь все, Господь.
Кушнир Вера
- - - - -
Церква
Христова м. Чернівці