Старий, як світ

"Але всі вказують свій вік для перепису" - сказав він.

"А міс Мейсі і Дейзі Хілл сказали вам свій вік?" - запитала вона.

"Звичайно", - відповів він.

"Ну що ж, я такого ж віку, як і вони" - відрізала вона.

Переписувач просто записав в бланку: "Стара, як світ".

У 1997 році у Франції померла жінка у віці 122-х років. Вона була найстарішою людиною на Землі, запис народження якої можливо підтвердити. 143-річна жінка в Кенії і 135-річний чоловік в Лівані не мають запису свого дня народження, щоб підтвердити свій вік, але їх можна легко описати фразою: "Старі, як світ."

Та в порівнянні з Мафусаїлом всі вони діти. Ви впізнаєте його ім'я? Він відомий в Біблії як найстаріша людина. 969 років! Оце вже дійсно багато років. І я думаю, це сумно. Не тому, що він був таким старим, а тому, що тільки це відомо про нього. Він не відомий своєю вірою, мужністю, або своєю праведністю. Він відомий своїми роками.

Справді, якщо ви підрахуєте, ви наштовхнетесь на цікавий факт – Мафусаїл помер в рік початку потопу. Чи було це просто збігом обставин, чи, можливо, Мафусаїл був одним з багатьох, хто загинув під час суду Божого? Я не знаю.

Я просто молюся, щоб в один прекрасний день мене згадували не за те, скільки років я прожив на цій землі, а за те, як я їх прожив.

«Сивизна то пишна корона, знаходять її на дорозі праведности» (Пр. 16:31).

«Они»

Еще у этого человека была одна «привычка». Когда не было праздников... когда он не смотрел телевизор... когда он не гулял по парку... когда у него не было гостей... когда он не был слишком усталым... когда он мог вовремя проснуться... когда он не работал в саду... когда ему больше нечего было делать... и когда «все получалось» – вот тогда у него была «привычка»… «ходить в церковь». В этих редких случаях, раз или даже два (!) раза в месяц, он приходил, но при этом занимался в основном тем, что жаловался на то, в какой упадок приходит церковь.

Дело в том, что на библейские занятия, на служения, на молитвенные собрания приходило мало народу. Церковь была маленькой, сборы скудными, проповедник и братья во главе церкви все время пребывали в унынии. Человек говорил «ОНИ должны лучше работать. В конце концов, о чем ОНИ думают? Для чего вообще нужна эта церковь?», – вопрошал человек. «Конечно, ОНИ могут сделать так, чтобы стало лучше».

Так проходили его отпуска, выходные, так прошло много-много лет. В один прекрасный день дети этого человека стали взрослыми. Человек знал, что его дети, а потом и внуки не «ходили в церковь», потому что, как он говорил, «ОНИ там, в церкви, так и не смогли заинтересовать моих детей и внуков христианской верой». Вскоре, как и можно было ожидать, человек заболел. И вот однажды он кое-что заметил. ОНИ из церкви перестали писать, звонить и приходить. ОНИ из церкви не навестили его в больнице. Тогда человек страшно разозлился. Но, поскольку он был «добрый» человек, то решил, что простит ТЕХ из церкви. Когда человек поправился, он решил снова прийти к НИМ в церковь. Однако, придя по знакомому адресу, он нашел не собрание, а обычный офис, где работают люди. «Где церковь???!!» - потребовал он ответа. «Приказала долго жить» - сказали ему. «О», - простонал он, - «ОНИ не должны были дать ей умереть!»