Мир вам и дому вашему
Поиск по сайту:
Поклоніння іконам – із неба, чи від людей? (3) 23.02.2009
[ Иконы | Секты, лжеучения ]

Поклоніння іконам – із неба, чи від людей? (3)

Предыдущая часть К началу статьи Продолжение

Де знайти вірну відповідь на питання про те, чи вгодно богу небесному поклоніння іконам

При пошуку відповіді на це питання вирішальним фактором, що гарантує істинність результату, є вибір джерела відповіді. Іншими словами, відповідь залежить від того, до чого ми звернемося за відповіддю. Гарною ілюстрацією даної проблеми є розмова православного священика й людини, яка щиро шукала пізнання правди. От як священик відреагував на одне з перших поставлених питань: «Ну що ви хочете, якщо протестанти визнають тільки Біблію, а в нас є купа інших книг?».

Ми не схвалюємо протестантизм й інші «изми» лише тому, що Бог очікує від віруючих єдності, але не схвалює поділів, чим по своїй суті і є протестантизм (1 до Коринтян 1:10; до Ефесян 4:1-6; Івана 17:20,21). Однак у даному випадку протестанти праві – для пізнання того, що собою являє благочестиве життя дійсно досить однієї лише Біблії, Слова Божого. Самé Писання учить цьому, і людина, яка відкидає цю просту істину, викликає на себе гнів Божий. Щоб бути перед Богом досконалими в межах того образа, що прагнучим боятися Його Ймення дає Господь, повинно бути достатньо Писань, як про це говорить апостол Павло: «Усе Писання Богом надхнене, і корисне до навчання, до докору, до направи, до виховання в праведності, щоб Божа людина була досконала, до всякого доброго діла готова» (2 до Тимофія 3:16,17). Згідно з цими словами, Писання корисне для того, щоб людина була досконалою перед Богом. Або це так, або ж ні. Якщо так, тоді будь-яка зміна Божого Слова, шляхом додавання або віднімання до нього, буде порушувати його гармонію й буде змінювати Божі задуми.

Апостол Петро також стверджує, що нам від Бога дароване «усе, що потрібне для життя та побожности”. Яким чином Творець подарував нам це усе, що потрібне? «Пізнанням Того, Хто покликав нас славою та чеснотою” (2 Пет. 1:3,4). А як же ми пізнаємо Бога? Про Його існування люди можуть знати через розглядання Його створінь (до Римлян 1:18-21; Псалмів 18:2). Але пізнання волі Бога приходить лише через Його Слово (до Ефесян 4:20,21; Івана 6:44,45; до Римлян 10:17). Таким чином, тільки Біблія є достовірним єдиним і надійним джерелом інформації про Божі плани щодо людства. Лише вона може дати нам щирі відповіді на всі цікавлячі нас питання, у тому числі і щодо шанування ікон.

Розглядання питання авторитету, що регулює прийнятність поклоніння іконам, неминуче торкнеться усних і письмових людських переказів, що православна Церква підносить щонайменше на один рівень з Божественним Словом (або ж навіть вище Біблії, аргументуючи це тим, що “Священні Передання” давніші від Священного Писання, також без “Священних передань” неможливо зрозуміти Священне Писання). Саме це мав на увазі священик ПЦ, про якого ми згадували в першому абзаці цього розділу. Він визнає, що Православна церква керується «купою інших книг», написаних людьми. Тема переказів заслуговує окремого розгляду, але зараз ми лише коротко скажемо, що вони не можуть служити підставою людям для того, щоб направляти нас у вірі. Чому? Тому що вони не є Богом натхненими, як біблійні Писання (2 до Тимофія 3:16). Ті книги, що ввійшли до складу Біблії, були написані людьми під орудою Святого Духа. Коли люди писали, їхні пера залишали записаними саме ті слова, що були бажані Богу. Перекази написані людьми, якими Дух Святий не керував при написанні. Тому їхні перекази (усні чи письмові) є лише людськими переказами. Іноді вони відповідають Слову Божому, а часто суперечать йому.

Усім люблячим Бога необхідно пам'ятати як свого часу через пророка Ісаю промовив Бог Отець, і у свій час повторив Бог Син: «Та однак надаремне шанують Мене, бо навчають наук людських заповідей» (Марка 7:7). Поклоніння іконам являє яскравий приклад, як заради того, щоб триматися переказу людського, скасовується й порушується заповідь Божа (порівняйте з Марка 7:1-13). Адже неможливо одночасно поклонятися образам і дотримуватись вчення, яке вимагає цього не робити.

Перекази Православної церкви стверджують, що ікони з'явилися ще в І столітті, та що першу ікону написав фарбами Лука, той, хто написав під керівництвом Святого Духа євангеліє від Луки і книгу Дій святих апостолів. Задайтеся питанням – якби дійсно Лука одержав Господнє веління писати ікони, то не залишив би Святий Дух це на сторінках книг, написаних людиною, якою Він керував? Якщо практика шанування ікон була введена Божественною рукою ще в першому столітті і займала таке важливе і почесне місце в житті і поклонінні християн І століття, як стверджує Православна церква, то чому про це ні Лука, ні інші письменники Нового Заповіту не згадали жодного разу? Очевидно, що таке дружнє мовчання є покажчиком на просту істину – ні Лука, ні інші пророки, не використовували ікони в релігійному житті. А навчання і перекази, що стверджують протилежне, є результатом людських вигадок, які свого часу будуть викоренені (Матвія 15:13).

Священне Писання запевняє нас у тім, що будь-яка вимога, заповідь, навчання, що не є записаними на сторінках Нового Заповіту Ісуса Христа, який у записаному виді містить у собі 27 канонічних книг, підлягають анафемі. Навіть якщо ангел буде проповідувати нам, але щось таке, що відрізняється від цього благовістя, ми не повинні приймати його слів. Саме так сказав апостол Павло християнам першого століття в Галатії, які чули Євангелію і прийняли її: “Але якби й ми або ангол із неба зачав благовістити вам не те, що ми вам благовістили, – нехай буде проклятий! Як ми перше казали, і тепер знов кажу: коли хто вам не те благовістить, що ви прийняли, – нехай буде проклятий!” (до Галатів 1:8,9). Апостол Іван сказав: “Кожен, хто робить переступ та не пробуває в науці Христовій, той Бога не має. А хто пробуває в науці Його, той має і Отця, і Сина” (2 Івана 9).

Таким чином, про те, що є прийнятним перед Богом, а що Він засуджує (у тому числі стосовно поклоніння іконам), ми можемо знати, керуючись лише вченням Ісуса, нічим, крім вчення Христа, і одним тільки Словом Христовим. Практикування усього, що не є частиною науки Христової, веде до її порушення, і відповідно, така людина не буде мати ні Отця, ні Сина, і не матиме життя вічного (1 Івана 5:12).

Чи вгодно богу, щоб люди поклонялися образам?

Можна назвати кілька причин, чому шанування образів є не просто небажаним, але навіть гріховним. По-перше, усе Священне Писання Старого і Нового Заповітів засуджує шанування ікон (під цією загальною назвою розуміються усі види зображень), указуючи на той факт, що Бог є істотою невидимою. “Ніхто Бога ніколи не бачив” (Івана 1:18). Нам відомі деякі земні форми Його проявів, як от: Три мандрівники, Неопалима купина, Стовп вогненний і хмарний, Ангел Заповіту, Вождь воїнства Господня та інші, але по Своїй Божественній сутності Він “Цар над царями та Пан над панами, Єдиний, що має безсмертя, і живе в неприступному світлі, Якого не бачив ніхто із людей, ані бачити не може. Честь Йому й вічна влада, амінь!” (1 до Тимофія 6:15,16). Бога з такими атрибутами зобразити неможливо. Сам Бог запитує, говорячи через пророка Ісаю: “І до кого вподобите Бога, і подобу яку ви поставите поруч із Ним? І до кого Мене прирівняєте, і йому буду рівний? говорить Святий” (Ісая 40:18,25). Через сотні років інший служитель Божий, ніби відповідаючи на це питання, сказав: “Отож, бувши Божим тим родом, не повинні ми думати, що Божество подібне до золота, або срібла, чи до каменю, твору мистецтва чи людської вигадки” (Дії 17:29). І дійсно, де той художник, що зміг би зобразити Христа воскреслого, Христа прославленого, і притім таким, яким зображує Його Слово Боже? Прочитайте перший розділ книги Об’явлення і ви побачите, що зобразити Христа у всій Його небесній славі також немислимо, як немислимо зобразити Самого Бога, нетлінного, незбагненного, необмеженого.

По-друге, усі зображення Христа, матері Ісуса і “святих”, наявних у нескінченних варіаціях, дуже різні між собою, і не відповідають даним Святого Писання. Слово Боже, описуючи лик Спасителя, говорить, що “Бо Він виріс перед Ним, мов галузка, і мов корінь з сухої землі, – не мав Він принади й не мав пишноти; і ми Його бачили, та краси не було, щоб Його пожадати! Він погорджений був, Його люди покинули, страдник, знайомий з хоробами, і від Якого обличчя ховали, погорджений, і ми не цінували Його…” (Ісая 53:2,3). По зовнішньому Своєму вигляді й одягу Спаситель нічим не відрізнявся від своїх сучасників. Іван Хреститель довідався про Його Божественну сутність не по зовнішньому вигляді, а тільки за Духом Святим, що сходив, як голуб, на Христа (Івана 1:32,33). Геллени, які в свято прийшли поклонитись, не могли відрізнити Ісуса серед інших людей, вони змушені були звернутися до Пилипа і просили, щоб той указав їм на Нього (Івана 12:20,21). Ісус Христос легко змішувався з юрбою, і фарисеї, що Його переслідували, часто не могли знайти Його в народі (Івана 5:13; 8:59; 12:36). Та обставина, що Христос нічим не виділявся з тодішньої юрби, привело первосвящеників до думки скористатися зрадництвом Іуди, що умовився з начальниками юдейськими видати Його спеціальним знаком – поцілунком (Марка 14:44).

По-третє, поклоніння дозволене одному лише Богу. Не можна поклонятися ні людям, ні іншим духовним істотам, ні предметам. От біблійні приклади, що підтверджують це.

Один раз апостол Петро був посланий Святим Духом до язичників, у будинок сотника Корнилія (Дії 10:19,20). “А як увіходив Петро, Корнилій зустрінув його, і до ніг йому впав і вклонився. Та Петро його підвів, промовляючи: Устань, бо й сам я людина!” (Дії 10:25,26). Як бачимо, апостол Петро не приймав поклоніння, розуміючи, що цього гідний один лише Бог. Так само чинили й апостол Павло з Варнавою. Після того, як погани були вражені проповіддю Євангелія, яка супроводжувалась чудесами, народ захотів зробити жертвопринесення в їхню честь. Але вони “роздерли одежі свої, та й кинулися між народ, кричачи та говорячи: Що це робите, люди? Таж і ми такі самі смертельні, подібні вам люди, і благовістимо вам, – від оцих ось марнот навернутись до Бога Живого, що створив небо й землю, і море, і все, що в них є. І, говорячи це, заледве спинили народ не приносити їм жертов” (Дії 14:14,15,18). Як бачимо, ті, кому після їхньої смерті тепер заохочується приношення різного виду жертв і поклоніння, при своєму житті категорично від цього відмовлялися. Чому вони так чинили? Тому що вони знали – шанування і поклоніння гіден лише один Бог.

Предыдущая часть К началу статьи Продолжение

Дмитрий Галюк


  << Вернуться

1549904 (+74)
25
0
16, 9
(С) 2018, Церковь Христа (Христова) г. Киев.
Комментарии, замечания, пожелания и предложения адресуйте нашему вебмастеру