Поклоніння іконам – із неба, чи від людей? (4)
Своїм життям апостоли навчають нас, що не можна поклонятися людям (і їм в тому числі), а також навчають неприйнятності поклоніння ангелам. У заключній пророчій книзі Нового Заповіту апостол Іван розповідає про ангела: “я впав до його ніг, щоб вклонитись йому. І він каже мені: Таж ні! Я співслуга твій та братів твоїх, хто має засвідчення Ісусове, Богові вклонися! Бо засвідчення Ісусове, то дух пророцтва” (Об’явл. 19:10; див. також Об’явл. 22:9). Богобоязливі ангели також не приймають поклоніння, усвідомлюючи, що цього гідний тільки один Бог.
Словом Божим забороняється робити об'єктом поклоніння творіння рук людських, чи інші неживі предмети. Це було Божою волею в епоху Старого Заповіту: “Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм, бо Я – Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Мене…” (Вихід 20:4,5, також прочитайте, будь ласка, Ісая 44:6-20). Цей же принцип діє і тепер (1 Івана 5:21). Лише Богу одному належить уся безмірна слава, саме з цієї причини він не може поділяти її з ким або з чим-небудь. Тому Бог називається ревнителем.
Усім тим, хто щиросердно хоче шанувати Бога, необхідно пам'ятати слова нашого Спасителя Христа, що були сказані Ним, коли спокушував Його сатана. На диявольську пропозицію поклонитись йому, Син Божий відповів: “Відійди, сатано! Бож написано: Господеві Богові своєму вклоняйся, і служи Одному Йому!” (Матвія 4:10). Якщо хтось називає себе послідовником Христа, то він повинен чинити так, як Христос – не приставати на вчення, яке спонукає поклоніння комусь, окрім одного Бога.
Таким чином, Святе Письмо навчає, що можна поклонятися лише одному Богу, але не можна цього робити у відношенні зображень, людей і навіть ангелів.
Шанування ікон суперечить догматиці православної церкви
Таке ствердження може здатися дивним, проте, поклоніння іконам, на яких зображений Ісус Христос (немає храму, де не було б такої ікони), є грубим порушенням догматики Православної церкви. Справа в тім, що Православна церква, так само як і Католицька, визнає перші сім Всесвітніх Соборів, і їхні постанови вважаються обов'язковими для виконання. На ІV Всесвітньому Соборі в Халкідоні 25 жовтня 451 року була прийнята постанова, що містила в собі наступне твердження: «Того самого Христа, Сина, Господа Однородженого, показуємо в двох природах несукупно, не перетворено, неподільно, нерозлучно. (При цьому) різниця природ не зникає через з'єднання, а ще більш зберігається особливість кожної природи, що сходить в одну Особистість й в одну Іпостась». Таким чином, Христос визнавався цілком Людиною і Богом, що з'єднав у Собі повною мірою Божественну і людську природи, які не можна в повній мірі ні розділити окремо, ні злити воєдино.
Але що стосується ікон Ісуса Христа, вони відображають Його Божественну і людську природу, чи тільки людську? Якщо припустити перше, то це означає, що Божественна природа піддається видимому зображенню, а це невірно, тому що Бог є дух (Івана 4:24), і Його природу зобразити неможливо. Якщо ж ми скажемо, що ікона відображає лише людську природу Сина Божого, то це вступає в гостре і пряме протиріччя з визначенням Халкідона. Адже там написано, як ми вже приводили вище, що Ісус перебуває в двох природах таким чином, що Його людська й Божественна природи не можуть злитися або перетворитись в одну, тому їх неможливо відділити одну від одної.
Таким чином, зображення Ісуса на іконах не має ані найменшої богословської підстави навіть з позицій догматики православ'я, яке, незважаючи на це, широко практикує поклоніння іконам, демонструючи тим самим непослідовність і невідповідність у власному навчанні й практиці.
Виправдання поклоніння іконам
В усякій релігійній організації будь-яка практика, як правило, має певне обґрунтування. Добре, якщо практика базується на науці Христовій. Це навіть необхідно, тому що нам сказано усе робити в ім'я Ісуса, тобто з Його дозволу (до Колосян 3:17). Якщо ж якісь дії не мають біблійного обґрунтування, а люди не хочуть відмовлятися від них по тим чи іншим причинам, вони намагаються знайти інші виправдання своїм помилкам. Поклоніння іконам в православ'ї не є виключенням. Розглянемо кілька типових виправдань поклонінню іконам.
1. Найбільш часто звучить твердження, що православні віруючі іконам узагалі не поклоняються. От приклад такого твердження: “Поклоняючись іконам і молячись перед іконою, ми молимося не «матеріальній іконі» (тобто фарбі, чи дереву, металу), а Тому, Хто на ній зображений” (“Закон Божий” Руководство для семьи и школы, составил протиерей Серафим Слободский, Свято-Успенская Почаевская Лавра, Репринтное издание 2001 год. с. 576. Черновцы, облтипография. З. 7050.). Однак, якщо ви ще раз уважно прочитаєте це речення, то знайдете в першій його частині визнання в тім, що поклоніння іконам має місце. Інакше що означають слова “поклоняючись іконам”?
Крім того, потрібно відзначити, що Бог не передбачав у поклонінні Собі посередництво у виді ікони. І приклади такого посередництва засуджуються. Наприклад, у книзі Вихід описано, як брат Мойсея зробив золоте теля для ізраїльтян, а “вони сказали: Оце твої боги, Ізраїлю, що вивели тебе з єгипетського краю!” (Вихід 32:4). Звичайно ж, вони розуміли, що не це зображення тельця вивело їх з Єгипту. Наступного дня вони приносили жертви Господові, використовуючи це теля (Вихід 32:4-6). Просто золотий телець став символом Бога, видимим Його проявом, як думали ізраїльтяни. Сьогодні православ'я в ролі таких символів використовує ікони. Але це є ідолопоклонством, точно так само як і поклоніння золотому теляті апостол Павло назвав ідолопоклонством (1 до Коринтян 10:7).
2. Коментуючи першу заповідь з Десятислів’я (Вихід 20:2-5), православний священик говорить, що вона «не суперечить нашому обов’язку шанувати святих ангелів і святих угодників Божих і молитися їм, тому що ми шануємо їх не так, як Бога, а як вірних служителів Божих, що догодили своїм життям Богу” (там же). Тобто, твердження зводитися до того, що поклоніння як таке відсутнє, а має місце лише шанування, що відрізняється від поклоніння Богу.
Але от чому це твердження є невірним. По-перше, на практиці немає ніякої різниці між шануванням ікон святих, Діви Марії, чи Ісуса, й поклонінню Богу. Усі дії, спрямовані на вираження шанування перед іконами Бога чи святих, однакові у своєму проявленні. Якщо людина хоче вшанувати Бога, вона, наприклад, падає на коліна й молиться до Нього. Але саме таким чином вшановуються образи й ті, хто на них зображені. До речі, навряд чи хто-небудь бачив, щоб у храмі священик утримував людей від таких проявів шанування, і пояснював різницю між ними.
Отже, на практиці шанування, що віддається іконі, на якій зображений Ісус Христос, в такій же мірі і в таких же діях віддається і людям, зображеним на інших іконах. Це також означає, що люди вшановуються так само, як Бог.
По-друге, немає ніякої різниці не тільки в діях, в яких виражається шанування ікон, але і навіть у значеннях самих слів “шанувати” й “поклонятись”. Відповідно до Нового тлумачного словника української мови слова “поклонник” і “шанувальник”, так само як і “поклонятися” та “шанувати”, фактично є синонімами. Також Тлумачний словник російської мови Ожегова визначає, що слово “поклонятися” означає відноситися до чого-небудь чи до кого-небудь з повагою, шанувати. Тому проведення неіснуючої різниці між повагою і поклонінням іконам і Богу, є усього лише лукавою спробою виправдати недозволені Богом дії. Тому вище наведений аргумент – просто порожні слова.
3. Ще один аргумент у виправдання поклоніння іконам побудований на почуттях. Іоанн Дамаскін, головний захисник іконопоклоніння, приводив такий довід: “Я часто бачу тих, хто, у тузі побачивши одяг свого улюбленого, припадає до нього, немов це сам улюблений”. Сьогодні часто такі паралелі проводяться з зображенням дорогих серцю людей на фотографіях. Однак ця ілюстрація не є доказом дозволу Бога поклонятися іконам, вона лише пояснює точку зору православних священиків, але не аргументує її. У повсякденному житті людей є багато такого, що саме по собі не є гріховним, і ніяк не зв'язано з релігією. Якщо людина під час богослужіння в храмі почне їсти вареники, напевно такі дії будуть засуджені його одновірцями, незважаючи на те, що вдома всі так роблять.
Крім того, паралелі з фотографією просто не коректні. Адже фотографія представляє того, кого ми знаємо навіч. Але самі православні знають, що всі ікони пишуть художники, що іноді навіть не є віруючими. А якщо навіть і вірують в Бога, то зображення є плодом фантазії, далеким від того оригіналу, що був насправді. Це ж чиста підробка й обман. І навіть існуючі стандарти для іконографії не вирішують цієї проблеми.
4. Часто також стверджується, що поклоніння іконам припустимо, оскільки Бог Сам велів робити зображення. Наприклад, зображення херувимів у храмі (1 Царів 6:19-28; рос. 3 Царств 6:19-28), чи мідного змія (Числа 21:8,9). Раз це так, то чому ж не зображувати і сьогодні святих угодників?
От на що варто звернути увагу: Господь не просто заборонив робити зображення, ні, і приклад зображень херувимів доводить це. Бог заборонив робити зображення іпоклонятися їм. Ніхто в храмі херувимам не поклонявся. Крім того, подумайте, якщо факт наявності зображень у храмі ізраїльського народу давав дозвіл на інші зображення, то чому в євреїв немає пам'ятників, і чому вони не моляться Мойсею? А також, чому Соломонові не спало на думку зробити зображення Мойсея в храмі, замість цього він малював дерева і квіти? Чому православні не святкують день святого Авраама, як батька віруючих (до Галатів 3:7-9,26-29)?
Давайте пам'ятати, що після того, як мідному змію, якого повелів зробити Бог, почали поклонятися, богоугодний Єзекія, цар Юдейський, винищив його з цієї причини (2 Царів 18:1-5; рос. 4 Царств 18:1-5).
Дмитрий Галюк