Боже співробітництво (1)

“Бо хто ж Аполлос? Або хто то Павло? Вони тільки служителі, що ви ввірували через них, і то скільки кому дав Господь. Я посадив, Аполлос поливав, Бог же зростив, тому ані той, хто садить, ані хто поливає, є щось, але Бог, що родить! І хто садить, і хто поливає одне, і кожен одержить свою нагороду за працею своєю! Бо ми співробітники Божі, а ви Боже поле, Божа будівля” (1 Кор. 3:5-9). Християни у Коринті, яким було адресовано ці слова, зіткнулись із проблемою поділення церкви. Причиною поділу стало піднесення деяких людей (1 Кор. 1:10-12). Тому апостол Павло пояснює сутність ролі людей у служінні Богові. Наші брати та сестри 1-го сторіччя (а ми з вами сьогодні) повинні були усвідомлювати, що у Бога є певне діло, а християни лише добровільно віддають себе у Його руки, щоб бути засобом для чинення цього діла. Тому всі, хто приймає участь у ньому, є співробітниками стосовно Бога (які лише виконують свій обов’язок, Луки 17:10), а також співробітниками стосовно один одного. Саме тому в цій статті мова йтиме про Боже співробітництво, і ми коротко розглянемо декілька питань, пов’язаних з темою співпраці церков у ділі Господньому.

Що є основою співпраці, на чому вона базується?

Існують певні поняття, для зрозумілого вираження сутності яких потрібно використати не одне слово. Але разом з тим, іноді лише одне слово найкраще позначає предмет, про який йде мова. Наприклад, для пояснення сутності справжньої любові вам знадобиться багато слів. Але достатньо буде лише сказати, що мова йде про “агапе”, і всі, хто знайомий з цим словом, зрозуміють про що йдеться.

Це саме стосується грецького слова κοινωνία (“койноніа”), яке дуже влучно вказує на ту підставу, з якої витікає співробітництво християн у Господньому ділі. Воно має таке значення: (взаємо)стосунки, спів(участь), спільність, пожертвування. Це слово вказує на єдність і цілісність, яку християни мають у Христі, і яка є підставою для співпраці. Ми живемо на різних континентах, маємо різний колір шкіри, розмовляємо на різних мовах, маємо різний соціальний статус, різні професії тощо. Та у Христі ми маємо духовну єдність, спільноту, яка є духовним поняттям, і ця спільнота є логічним плацдармом для співробітництва.

Що саме нас єднає? У чому ми всі маємо участь, спільну частку? Що у нас спільне? Подивимось, як послання до Филип’ян навчає про це.

Павло розповідає филип’янам про свою радість “за участь вашу в Євангелії від першого дня аж дотепер” (1:5). Тут слово “участь” – це грецьке слово “койноніа”. Ми маємо Благу звістку – одну на всіх!

Далі у 7-у вірші 1-го розділу апостол говорить про спільність у благодаті. Як гріх робить усіх людей рівними перед Богом (не важливо хто ви і який ви – багатий чи бідний, мудрий чи ще мудріший, жінка чи чоловік), так само благодать поєднує усіх християн. Павло починає послання до филип’ян і закінчує його згадкою про благодать (1,2; 4:23).

Ще один уривок, який дуже добре передає відчуття єдності і спільноти, - це перших два вірші 2-го розділу: “Отож, коли є в Христі яка заохота, коли є яка потіха любови, коли є яка спільнота духа, коли є яке серце та милосердя, то доповніть радість мою: щоб думали ви одне й те, щоб мали ту саму любов, одну згоду й один розум!”. З цих слів витікає, що у нас мають бути однаковими, єдиними, спільними – мислення (свідомість), почуття (любов до того, що любить Бог і ненависть до того, що ненавидить Господь), воля (гармонія між нашими бажаннями та Божими), ставлення (мірило оцінки). В цьому уривку також використовується слово “койноніа” у виразі “спільнота духа” (вірш 1). Це може вказувати на необхідність мати загальне спільне ставлення до чогось або спільність із Святим Духом (2 Кор. 13:13), що саме по собі також є тим, що поєднує усіх нас у Христі Ісусі (Ефес. 1:13,14; 1 Кор. 6:19,20; Гал. 4:6,7).

Незважаючи на те, що у Церкві є громадяни різних країн і національностей, усі ми маємо спільне громадянство – ми є підданими Небесного Царства! Або іншими словами, в усіх нас є Батьківщина, яка не зображена на жодному глобусі чи мапі. Павло писав до филип’ян: “Життя ж наше на небесах, звідки ждемо й Спасителя, Господа Ісуса Христа” (3:20). Для християн у Филипах ці слова мали певний підтекст, адже мешканці цього міста мали статус римської колонії, що надавало їм великі привілеї порівняно з іншими мешканцями Римської імперії. Слово “життя” перекладено з грецької πολιτεία (“політейа”), що означає “держава, країна громадянства”. Хоча християни у Филипах мали соціальні привілеї римського громадянства, вони не повинні були забувати про те, що єднає усіх дітей Божих – громадянство небесне.

Отже, співпраця у ділі Господнім витікає із самої природи християнства: Церква є одним тілом і єдиною сім’єю, усі ми поєднані благодаттю, мисленням, волею, почуттями, ставленням, усі маємо Святого Духа і Небесну батьківщину (Євр. 11:14). Тому не дивно, що де б не знаходивсь на цій землі кожен з нас, усі ми, маючи невидиму спільноту, маємо участь у Євангелії, і ця участь цілком природно виражається у співробітництві. Саме тому Павло часто називає братів “співробітниками” (Фил. 2:25; 4:3). Це говорить про наявність однієї справи для всіх.

Приклад співпраці з послання до Филип’ян: християни з цього міста допомагали Павлові, коли той знаходився в Солуні (Фил. 4:16). Власне, дане послання написане як відповідь на ту допомогу, яку християни у Филипах надали Павлові (4:10-20). Все це було виявленням співпраці і називається “участю в Євангелії” (1:5) та “ділом Господнім” (2:30).

Що є метою співробітництва?

Відповідей, звичайно, може бути багато. З послання до филип’ян Павлова молитва найкращим чином говорить про це у загальному: “І молюсь я про те, щоб ваша любов примножалась ще більше та більше в пізнанні й усякім дослідженні, щоб ви досліджували те, що краще, щоб чисті та цілі були Христового дня, наповнені плодів праведности через Ісуса Христа, на славу та на хвалу Божу” (Фил. 1:9-11). Щоб ми не робили, але найвища мета нашого життя і служіння – плоди для слави Божої (1 Кор. 10:31; 1 Пет. 4:11).

Звичайно, і без співробітництва між громадами можна служити Христу. Але співпраця таке служіння робить більш плідним.

Сфери, в яких церкви можуть співпрацювати

Якщо християни між собою організовують на рівні особистих стосунків спільний бізнес, відпочинок і тому подібне, це дуже добре. Але не це є ділом Господнім. І саме в тих сферах, які включає в себе Боже діло, церкви можуть співпрацювати. Ця співпраця включає в себе прийняття Євангелії, її проповідь, захист та ствердження.

Кожне діло, в тому числі й Господнє, має свій початок (Фил. 1:6). Стосовно індивідуума цей початок є наверненням до Господа. Коли людина стає частиною Тіла, отримує спільноту? Тоді, коли приймає Євангелію. Отже, прийнявши Євангелію, особистість стає співучасником у ділі Господньому.

Проповідь Євангелії є сферою, у якій церкви можуть співпрацювати. Наш Вчитель поставив задачу: проповідувати Його науку скрізь (Мар. 16:15,16). Співпраця у цій області діяльності допоможе виконати наказ якнайкраще.

Євангелія потребує захисту, і в цій сфері громади Церкви також можуть співпрацювати. У 3-му вірші 4-го розділу ми читаємо про “оборону Євангелії”. Апостол Павло говорить, що филип’яни є спільниками в обороні Євангелії (Фил. 1:7). Слово “оборона” перекладене з грецького слова “απολογία” (“апологія”), що означає: “захист, виправдання, промова на захист”. Мова йде про захист вчення від нападок із зовні. Прочитайте до Филип’ян 3:2,18,19, ці уривки містять застороги апостола Павла про загрозу стосовно Євангелії. Взагалі Новий Заповіт рясніє попередженнями про тих, хто свідомо чи не свідомо перекручують Благу Звістку. Чи актуальні ці застороги для сучасності? Сьогодення квітне проповіддю того, що насправді лише має вигляд Євангелії Христової, а тому Ісусова наука потребує оборони і в наш час.

Обороняти Євангелію можна спільно. Саме до цього Павло закликає филип’ян в 1:27: “Тільки живіть згідно з Христовою Євангелією, щоб, чи прийду я й побачу вас, чи й не бувши почув я про вас, що ви стоїте в однім дусі, борючись однодушно за віру євангельську”. Однодушність в боротьбі за віру Бог хоче бачити не тільки в межах однієї громади.

У посланні до Филип’ян ми знаходимо специфічне слово, що вказує не тільки на наявність співробітництва у ділі Господньому, а на конкретну сферу – захист Євангелії. Це слово “співбойовник” (рос. “сподвижник”), воно має таке значення: “соратник, товариш по службі в армії”. Вживання цього слова апостолом Павлом підкреслює той факт, що кожен з християн є воїном в армії Христа (1 Тим. 2:3) і є учасником духовної війни, яка триває постійно (Рим. 13:12; 2 Кор. 10:3,4; Ефес. 6:10-18). Досягненню перемог у духовних битвах сприятиме співробітництво.

Дмитрий Галюк