Важливі питання (1)

Це не лише яскраві думки, що тільки бентежать розум, але це є знання, яке спонукає людину залишити безглуздя, мати Божу мудрість і життя з надлишком.

Де потрібно шукати відповіді на запитання, пов’язані з вірою, чому саме там і з яким ставленням це робити?

У Бога, або у Його слові – Біблії, тому що Він створив світ, є відповіді на усі запитання, та Бог очікує, щоб людина знайшла істину з наміром бути слухняною Господові, прийняла вірні рішення і підкорилась Божій волі.

За 750 років до Христа пророк Ісая промовляв до народу: „А коли вам скажуть: запитуйте духів померлих та чародіїв, що цвірінькають та муркають”, то відповідайте: „Чи ж народ не звертається до свого Бога...?” (Ісаї 8:19).

Так, в усіх питаннях щодо віри люди мають звертатися до Господа і Його слова – Біблії, у якій написано про Нього: „Правда Твоя – правда вічна, а закон Твій – то істина” (Псалмів 119:142). Та сьогодні людство повинне керуватися законом віри – Новим Заповітом Ісуса Христа, котрий має небесне походження і проголошує: „Стережіться, щоб ніхто вас не звів філософією та марною оманою, за переданням людським, за стихіями світу, а не за Христом, бо в Ньому тілесно живе вся повнота Божества” (до Колосян 2:8,9). Отже, з питань віри тільки Біблія дає істинні відповіді, бо вона є слово Боже.

Якщо людина насправді добре усвідомлює, що відповідь, яку вона шукала, отримана з саме того вірного джерела, до цієї інформації має бути належне ставлення, а саме: кращої і правдивішої за неї не існує. Розуміння, повага і покора – такою повинна бути відповідь людини, коли вона має справу зі словом Небесного Отця, і це найкорисніше і найкраще для кожного.

Іншій шлях – це атеїзм або ті релігії, які роблять світ таким, яким ви його бачите навколо себе, - страшним для окремої особи та наближеним до загальної катастрофи.

Чому ви це робите, а це - ні?

Багато людей запитують нас, християн: чому у вірі у ваших стосунках із Богом ви не робите того, що робить більшість віруючих довкола вас (наприклад: ви не відзначаєте дні тих або інших святих, не носите на тілі хрест, чи не йдете до церкви святити яблука на Спас)? Або навпаки: чому ви практикуєте у релігії багато такого, чого не робимо усі ми (наприклад: мусите щонеділі йти на зібрання для поклоніння Богу, щоразу, коли їсте, то молитесь, постійно читаєте Біблію, та при кожній нагоді усякому намагаєтесь розповісти про християнство таке, що дуже важко сприймається більшістю людей, та інше)? Що це у вас за віра? Вона якась не така, як була у наших батьків і дідів!

Якщо ми не робимо у вірі того, що очікує від нас більшість, то лише з однієї дуже поважної причини: Біблія не говорить це робити, не дає дозволу, або прямо заперечує це. Наприклад, православні люди називають священика церкви “батюшкою”, кажуть на нього “отче”, або “святий отець”, і це у духовному значенні, бо він не є батьком їх фізичного народження. Та Ісус у Біблії прямо і категорично це забороняє, Він дуже ясно говорить: ”І не називайте нікого Отцем на землі, бо один вам Отець, що на небі” (Матвія 23:9).

Та коли ми щось робимо із того, що не робить решта віруючих, це також за тієї єдиної причини, що Бог звелів у Біблії про те і очікує людської слухняності. Перші християни, які у покорі Богу є прикладом для нас, жили отак: „І вони перебували у науці апостольській, та в спільноті братерській, і в ламанні хліба та в молитвах” (Дії 2:42). У багатьох перекладах цього тексту міститься слово „ПОСТІЙНО”. Це не означає, що вони робили тільки це і нічого іншого. Вони працювали на городах, будували будинки, одружувалися і виховували дітей, та таке інше. Але їхнє християнське життя, або діла віри були постійними, а не лише в окремі дні чи на свята. Оце ж намагаємося робити і ми.

Щодо віри батьків і дідів для багатьох це сильний аргумент, але якби ви народилися в Індії, Японії чи Узбекистані найімовірніше, що ви не були б православною людиною і також захищали б корені тієї своєї віри, та це вже була б інша віра, яку ваші діди-слов’яни сприймали б як поганську чи басурманську, або, як ворожу. Не та віра, котрій підкорила себе більшість людей, задовольняє Бога, а та, про яку написано, що вона одна єдина (до Єфесян 4:5), тобто істинних вір, крім цієї не існує, і ґрунтується вона на Біблії: „Тож віра від слухання, а слухання через Слово Христове” (до Римлян 10:17). Та велика біда у тому, що у багатьох людей в Україні, та й у цілому світі сьогодні, не ця віра, тому життя більшості не доотримує Божої ласки, а заслуговує на Його кару, на превеликий жаль.

Чи знаєте ви, що буде із цим світом і коли?

Не тільки економічні чи політичні кризи, але і можливість ядерної війни, або зіткнення Землі з кометою чи астероїдом, супервулкани і надпотужні землетруси, цунамі, СНІД та пташиний грип і таке інше тримають людей у напрузі, примушуючи замислюватись, що очікує на цей світ і чи не наближається його кінець? Та менш за все питання про кінець світу лякає християн, бо хто любить Святе Письмо – Біблію, ті добре знають, що, коли і як відбудеться з Землею наприкінці. „День же Господній прийде, як злодій вночі, коли з гуркотом небо мине, а стихії розпечені дунуть, а Земля та діла, що на ній погорять” (2 Петра 3:10). „Бо так само, як за днів до потопу всі їли й пили, женилися й заміж виходили, аж до дня, „коли Ной увійшов до ковчегу”, і не знали, аж поки потоп не прийшов та й усіх не забрав, - так буде і прихід Сина Людського... Тож пильнуйте, бо не знаєте, котрого дня прийде Господь Ваш” (Матвія 24:38,39,42). Отже, безумовно, колись наш світ закінчить існування, та жодна людина не знає, коли саме це станеться. Висновок: життя кожного має бути таким, ніби ця подія може відбутися щомиті. Яким має бути життя людини? Схваленим Богом!

Чи знаєте ви, що буде з вами після вашої смерті, і де ви будете?

Тут не йдеться про чиєсь очікування, що йому після смерті поставлять пам’ятник, як видатній людині, або, що після чийогось життя світ залишиться приголомшеним вчинками тієї людини. Річ про те, де буде людина і що із нею буде. Багато хто вважають, що з ними станеться те, що відбувається з усім рослинним, або тваринним світом – просто зникнуть. Дехто вірить, що він знов прийде в це життя, але вже іншою людиною. Є навіть ті, що переконані, ніби-то після своєї смерті хтось буде знов на Землі, але вже взагалі чимось зовсім іншим, наприклад: метеликом, квіткою або свинею. Мабуть колись ви бачили малюнки, на яких зображено пекло, де на вогнищі стоять великі казани з киплячою смолою, у яких перебувають страждаючі грішники, і ще з них знущаються якісь дивовижні потойбічні потвори.

Ще у стародавні часи найрозумніші з людей запитували: „Як помре чоловік, то чи він оживе?” (Йова 14:14). Про майбутнє людини після її смерті Ісус у Євангелії дуже ясно промовив, яка доля чекає на злочинців, і що буде з покірними Йому: „І ці підуть на вічну муку, а праведники на вічне життя” (Матвія 25:46). Та шкода, що багато хто з людей заспокоюють себе отією думкою, до якої, нібито, дійшли самі, та при цьому лише повторюють кимсь вкладений в їх розум. Про своє майбутнє після смерті вони говорять так: „Де всі будуть, там і я, куди підуть усі, туди і я. Взагалі, хто там, на тому світі, був? І хто бачив, що там є?” Це мислення отари, яка женеться злом у особі диявола до страшної прірви – вічних пекельних мук, навіть не бажаючи знати про жахливість свого стану. Та можна щиро радіти при визнанні того, що також є інші та інше. Апостол Павло написав про християн: ”Життя ж наше на небесах, звідки ждемо й Спасителя Господа Ісуса Христа, Який перемінить тіло нашого пониження, щоб стало подібне до славного тіла Його, силою, якою Він може і все підкорити Собі” (до Филип’ян 3:20,21).

Анатолий Шкрябин