Дві причини нашої нечисленності (2)

В попередній частині статті ми констатували факт нечисленності церков Христових в Україні, назвали одну з головних причин цього явища, а саме: відсутність активності та ініціативи в пошуку душ, які б хотіли знати Бога. Також ми переконались, що біблійні принципи, заповіді та приклади навчають і закликають нас бути ревними в такому пошуку.

В даній частині статті ми поговоримо про можливі основні причини, чому християни не є такими ревними у ділі проповіді Христа. Я пропоную вашій увазі три ймовірні причини, чому ми не ініціативні у пошуку людей, щоб проповідувати їм Христа. Як на мій погляд, є усі підстави, що саме ці причини можуть очолювати цілий список.

Перша причина дуже банальна – лінь

Звичайно, легше не витрачати час, зусилля, часто і гроші, щоб кудись йти і комусь проповідувати Євангелію. Легше не напружуватись, ніж напружуватись. Лінь штовхає людину вибирати той шлях, який не вимагає зусиль.

У цьому випадку доречно нагадати притчу про таланти, у якій раб не використав на користь справи те, що його пан йому дав (Матвія 25:14-30: “Так само ж один чоловік, як відходив, покликав своїх рабів і передав їм добро своє. І одному він дав п'ять талантів, а другому два, а тому один, кожному за спроможністю його. І відійшов. А той, що взяв п'ять талантів, негайно пішов і орудував ними, і набув він п'ять інших талантів. Так само ж і той, що взяв два і він ще два інших набув. А той, що одного взяв, пішов та й закопав його в землю, і сховав срібло пана свого. По довгому ж часі вернувся пан тих рабів, та й від них зажадав обрахунку. І прийшов той, що взяв п'ять талантів, приніс іще п'ять талантів і сказав: Пане мій, п'ять талантів мені передав ти, ось я здобув інші п'ять талантів. Сказав же йому його пан: Гаразд, рабе добрий і вірний! Ти в малому був вірний, над великим поставлю тебе, увійди до радощів пана свого! Підійшов же й той, що взяв два таланти, і сказав: Два таланти мені передав ти, ось іще два таланти здобув я. казав йому пан його: Гаразд, рабе добрий і вірний! Ти в малому був вірний, над великим поставлю тебе, увійди до радощів пана свого! Підійшов же і той, що одного таланта взяв, і сказав: Я знав тебе, пане, що тверда ти людина, ти жнеш, де не сіяв, і збираєш, де не розсипав. І я побоявся, пішов і таланта твого сховав у землю. Ото маєш своє... І відповів його пан і сказав йому: Рабе лукавий і лінивий! Ти знав, що я жну, де не сіяв, і збираю, де не розсипав? Тож тобі було треба віддати гроші мої грошомінам, і, вернувшись, я взяв би з прибутком своє. Візьміть же від нього таланта, і віддайте тому, що десять талантів він має. Бо кожному, хто має, дасться йому та й додасться, хто ж не має, забереться від нього й те, що він має. А раба непотрібного вкиньте до зовнішньої темряви, буде плач там і скрегіт зубів!”). Я хочу нагадати ту її частину, в якій господар називає справжні причини, чому чолов’яга не доклав зусиль для виконання роботи, на яку, підкреслимо, був спроможний (25:15). Звертаючись до раба, пан називає його: “Рабе лукавий та лінивий” (Матвія 25:26). Тобто, одна із справжніх причин неробства полягала в ліні. Хай Отець Небесний не допустить, щоб хто з нас свого часу почув такі самі слова!

Будьмо певні, сатана використає усі засоби, лиш би ми не знайомили людей з істиною. В тому числі і нашу лінь. А тому не будемо давати йому в руки цю грізну зброю, натомість самі взуємо наші ноги в готовність благовістити мир (до Ефесян 6:15). Пам'ятаймо: “Які гарні ноги благовісників миру, благовісників добра”! (До Римлян 10:5).

Друга можлива причина, чому ми не відкриваємо уст благовістити Ісуса людям, - це сором і страх перед ними. Боячись негативного сприйняття (помноженого на гіркий досвід), даємо місце почуттю дискомфорту, який, немов вода, заливає вогонь ревності у проповіді Євангелії. Але давайте поміркуємо, що для нас важливіше? Ставлення до нас людей і їх оцінка настільки для нас значима, що ми готові не говорити правду на догоджання їм, але на шкоду для них і засмучення Бога? Реакція і ставлення людей до нас важливіші, ніж реакція та ставлення Бога? Ми будемо перейматися більше, як люди оцінюють нас, чи як нас оцінює Бог? Чи може страх перед людьми більший, ніж страх перед Богом? Так багато запитань, які сміливо можна віднести до розряду риторичних, і відповідь на які очевидна. Прошу вас, прочитайте Матвія 10:24-33 (“Учень не більший за вчителя, а раб понад пана свого. Доволі для учня, коли буде він, як учитель його, а раб як господар його. Коли Вельзевулом назвали господаря дому, скільки ж більше назвуть так домашніх його! Але не лякайтеся їх. Немає нічого захованого, що воно не відкриється, ані потаємного, що не виявиться. Що кажу Я вам потемки, говоріть те при світлі, що ж на вухо ви чуєте проповідуйте те на дахах. І не лякайтеся тих, хто тіло вбиває, а душі вбити не може; але бійтеся більше того, хто може й душу, і тіло вам занапастити в геєнні. Чи не два горобці продаються за гріш? А на землю із них ні один не впаде без волі Отця вашого. А вам і волосся все на голові пораховано. Отож, не лякайтесь, бо вартніші ви за багатьох горобців. Отже, кожного, хто Мене визнає перед людьми, того перед Небесним Отцем Моїм визнаю й Я. Хто ж Мене відцурається перед людьми, того й Я відцураюся перед Небесним Отцем Моїм”). З цього уривку ми дізнаємось відповіді Ісуса на поставлені запитання. Зверніть увагу в цьому місці Писання, як Ісус тричі закликає чогось або когось не боятись (вірші 26,28,31), але разом з цим і попереджує, що когось все ж таки ми боятись маємо (вірш 28). І в контексті мова йде саме про визнання Ісуса перед людьми, тобто про проповідь.

Якщо ви відчуваєте страх або дискомфорт при необхідності проповідувати грішникам Добру звістку, знайте, ви не одна така людина. Бувало, що з цією самою проблемою стикався сам апостол Павло: “Сказав же Павлові Господь у видінні вночі: Не бійся, але говори й не мовчи, бо з тобою ось Я, і на тебе ніхто не накинеться, щоб тобі заподіяти зло, бо Я маю в цім місті багато людей” (Дії 18:9,10). Це відбувалось у місті Коринт, і пізніше Павло у листі до християн з цього міста зізнавався: “І я в вас був у немочі, і в страху, і в великім тремтінні” (1 до Коринтян 2:3). Зверніть увагу на слова Ісуса апостолу: “Не бійся, але говори й не мовчи”. Чому Павло не повинен був боятись? Господь сказав: “…бо з тобою ось Я…”. Отже пам’ятаймо – Бог з нами, щоб захищати, берегти і підтримувати нас! Тому давайте не будемо соромитись Бога і не боятись людей, бо “не дав нам Бог духа страху, але сили, і любови, і здорового розуму” (2 до Тимофія 1:7, див. також наступний вірш).

Третя причина, яку використовує сатана, щоб вбити в нас ревність, це розчарування. Напевне, кожен з нас пройшов через період розчарувань, який дуже часто виникає невдовзі після навернення до Бога. Згадайте той час, коли ви пізнали Господа, коли з палаючим серцем, повним щастя і радісного очікування, з блиском в очах почали натхненно розповідати людям правду, говорити про Божу любов і вічне блаженство, й у відповідь натикались… Добре, якщо просто на нерозуміння. Звичайно, це розчаровує, і як показує життя, нерідко через це настає період охолодження, зникає “перша любов” (Об’явлення 2:4).

Але разом з духовним зростанням, з утвердженням у вірі, з глибшим пізнанням Бога приходить інше, що зсередини мотивує нас на проповідь. Цій мотивації не можуть стати на заваді ніякі зовнішні причини, навіть в’язниці, навіть сама смерть. Бо духовна людина служить Богові не на поривах почуттів, а своєю волею, яка керує почуттями. І духовна людина навіть знаючи, що багато людей не будуть приймати Євангелію, розуміє, що її місія – сіяти Слово Боже, а зрощування посіяного є Божою роботою (1 Кор. 3:6-9).

Дозволю собі дати пораду: плануйте вашу діяльність по благовістю, включаючи конкретних людей, котрим будете проповідувати, визначений час, коли ви це будете робити, певні методи, які ви зможете використати. Адже одна справа сказати собі: “Я буду проповідувати Христа комусь і колись”, і зовсім інша: “Завтра ввечері я запропоную своєму сусіду цікаву книжку про Біблію”.

Ви можете скласти список тих людей, котрих знаєте особисто, починаючи від ваших співробітників і закінчуючи родичами чи однокласниками. Ви можете подумати над методами, які ви особисто зможете використовувати, щоб привести цих людей до Бога. Може ви дасте знайомій людині буклет, а потім запропонуєте обговорити його зміст. Може, ви запросите до себе на чай людину, що дасть змогу розповісти про ваше життя у Христі і про Самого Христа. Якщо вас лякає думка, що ви не здатні навчати інших (може це помилкове переконання живе у вашій свідомості тільки тому, що ви не робили цього раніше?), то у цьому випадку буде добре домовитись про зустріч проповідника вашої громади з людиною, якій ви хочете проповідувати.

Що стосується проповіді незнайомим людям, то одним із самих простих методів є вручення буклету, в якому б була адреса для листування або адреса зібрання із зазначенням часу богослужінь. Такі буклети можна пропонувати усім людям, з якими ви стикаєтесь протягом дня, починаючи від продавця в магазині і закінчуючи водієм таксі, який вас підвіз.

Будьте певні: ми не будемо рости до тих пір, поки не усвідомимо, що кожен з нас відповідальний за проповідь Євангелії, а не тільки проповідники. І ця відповідальність насамперед полягає в пошуку людей, щоб їм проповідувати, в ініціативі по спасінню тих, хто ще не прийняв Христа. Тому давайте наслідувати Аполлоса, який “палаючи духом, промовляв” людям Добру новину (Дії 18:25).

Дмитрий Галюк