Та чи ж існує Бог насправді? (1)

Знов і знов це просте запитання відновлюється у розумі людей різних поколінь. Буває час, коли навіть не у дуже богобійної людини співає душа, і дехто з таких у якусь мить визнає Божу ласку. Іноді зойк переляканого серця у негідника, що чинить багато зла, примушує його запитати себе: чи не покарає за це Бог? Той Бог, у якого я майже не вірю. Або людина, навіть і побожна, котра зневірюється, зазнавши важких втрат, або розчарувань, може підвести очі до неба й запитати: «Ти там ще є?». Також щось просто навертає багатьох на шлях пошуку Бога, і це не даремно, бо така властивість у людину закладена не еволюцією, а Творцем всесвіту. Про це свідчить апостол Павло перед атенянами в ареопазі: «І весь людский рід Він... створив... щоб Бога шукали вони, чи Його не відчують і не знайдуть, хоч Він не далеко від кожного з нас» (Дії 17:27,28). У деяких богобійність виникає, коли вони думають про свою смерть і замислюються над питанням: що там далі? Дуже багато різних речей на протязі життя спонукають людину міркувати: чи є Бог? Є й ті, що на визначеному проміжку часу з різних причин переконані, що Бога нема. Інші цією темою просто не переймаються. Деякі взагалі не думають над питанням: чи існує Бог, та все це лише деякий час, бо чи у свому житті, чи після того, як воно швидко мине, з кожним відбудеться значна подія, дуже значна! Ось ця: «Я живу, каже Господь, і схилиться кожне коліно передо мною, і визнає Бога кожний язик» (Рим. 14:11). Вважайте, що йдеться не тільки про нації взагалі, а й про окрему особу – саме Вас.

Кілька причин, чому необхідно знов і знов працювати з цією темою. По-перше, Господь хоче, щоб людина знала, що Він є, визнавала Його як Бога, і в усьому підкорялася. Друге, християни інколи втрачають віру в Бога, або поводять себе так, наче Його нема, і така «духовність» потребує змін. Апостол Павло, звертаючись до церкви коринтян, наголошував: «Протверезіться правдиво, та й не грішить, бо деякі (з вас) Бога не знають, - говорю вам на сором» (1 Кор. 15:34). Ще віруючи люди мають бути спроможні інших навчити (2 Тим. 2:2). Отож необхідно не тільки мати віру, що Бог існує, а й переконливо доводити усякому, хто цього потребує, що Бог є. Розглянемо те, що доводить існування Бога, та спростуємо деякі заперечення тих, хто говорить, що Бога нема.

1. Усе навколо створене свідчить про існування Бога.

Велич, розумний устрій та краса всесвіту доводять те, що світ не виник із нічого сам по собі, а його створив всемогутній Бог. Масштаби і співвідношення енергій, мас, відстаней, розміри різних величин приголомшують. Неосяжність просторів світу та його гармонійний устрій вказують на необмежені сили і розум Того, Хто, створюючи усе, опікувався усіма складовими частинами видимого і невидимого. Існуюче не з'явилося випадково, а над ним хтось думав і працював. І всесвіт самим своїм устроєм свідчить про Творця. Незначні зміни астрономічних чи географічних параметрів Землі унеможливили б життя людини на цій планеті. Отже хтось про все, у тому числі і людей, ретельно подбав. Приклади: мільйони атомних електростанцій, збудованих людьми, не вирішили б енергетичних проблем Землі так, як Сонце, створене Богом, або необмежені потужності знадобилися б щоб компенсувати відсутність тепла, що в північні широти приносить течія Гольфстрім. Життя без цього там було б неможливе, та навіть уся планета зазнавала б катастрофічних змін. І таких прикладів безліч. Але дехто вперто наполягає, кажучи: «Сьогодні вірити в Бога нерозумно». То яким же потрібно бути, щоб заперечувати очевидне? Люди часто не бажають визнавати того, що існує. Природа цього явища однакова в усі віки. Згадайте, як за часів радянської влади на чорне говорили біле, а на гірке говорили солодке. Це робили і можновладці і прості люди. Звичайно, не все було тільки поганим, але прилюдно визнавати неправду тих часів наважувалася порівняно невелика кількість людей. Та у політиці із-за брехні і необізнаності легше помилитися, аніж у пошуку відповіді на питання: чи є Бог. Але помилка можлива при великому бажанні. Багато людей свідомо обирають для себе атеїзм тоді, коли щось самé лізе у очі і кричить у вуха щодня і щоночі, закликаючи до визнання того, що Бог існує. Псалмист записав: «Та по цілій Землі пішов відголос їхній» (Пс. 19:5). Відголос чого пішов по цілій Землі? Відповідь у другому вірші цього псалму; тут йдеться про славу Божу і про те, що чинили Його руки, і звістка про це не перестає лунати навколо людини, та чи бажає людина бачити і чути? Ми вище говорили про велич і розумний устрій світу, ще додамо про красу. Як із створених Богом речей кольори і форми живого і неживого світу своїм різномаїттям задовольняють естетичні потреби людини. Єклезіяст записав про Творця: «Усе Він прегарним зробив свого часу» (Єкл. 3:11), і це повідомляє, що Господь створив усе необхідне, що задовольняло б наші потреби у красі, потреби навіть самого ненаситного ока. Бог опікувався й клопотав про нас, створюючи світ, хіба не можна цього вгледіти? Тож хіба призначення й краса створеного не свідчить, або не є доказом існування Бога Творця?

2. Боже клопотання і Його поміч людині настільки явні, що стають доказом Його існування.

Природні закони і умови, що створені Богом, доводять те, що Він є, та існує ще щось, чого можна не побачити лише при великому бажанні: це індивідуальне опікування Богом конкретною проблемою окремої особи. У якій спосіб, або яким чином Бог діє, це інша тема, але те, що Він допомагає людям, це факт. Атеїстичний погляд на цей факт є ось такий: людині властиво приписувати неіснуючому Богу те, чого Він насправді не робив. Хтось робив, але не Бог. Однак від різних людей можна почути, що Бог їм допомагає, навіть від багатьох нехристиян. Та записане у Новому Заповіті це не вигадка, і там ми маємо багато прикладів, як допомагав людям Ісус: Він зцілював хворих, годував голодних, рятував від смерті, допомагав вчинком або порадою, але не менш за Сина Божого клопоче за Своїх дітей Небесний Батько, було б тільки бажання це визнавати. Посилаючи дванадцятьох апостолів проповідувати Царство Боже, Ісус промовив до них: «Не беріть нічого в дорогу: ані палиці, ані торби, ні хліба, ні срібла, ані майте по двоє убрань» (Лук. 9:1-3), і пізніше після вечері, яку називають таємною, Він “сказав їм: «Як я посилав вас без мішка і без торби і без взуття, чи бракувало вам чого?» Вони ж відповіли: «Нічого!»”. Ви чуєте: Ісус забезпечив усі їх потреби, пізніше про це запитав, і вони визнали, що так і було. Але сюрпризом є те, що:

а) багато християн знають слова Ісуса, які записав Матвій у шостому розділі, віршах 25-34: «Не журіться про життя своє – що будете їсти та що будете пити, ні про тіло своє, у що зодягнетеся... бо знає Отець Ваш Небесний що всього того вам потрібно»;

б) вони отримують необхідне; і (!!!)

в) вони не завжди бачать, що то є дар Божий. Ви розумієте цей парадокс? Деякі безбожники стверджують, що Бог їм допомагає, і інколи дехто з християн не вбачає, як Господь клопочеться і дбає про їх потреби. Про що тут йдеться? Не тільки про те, що Бог допомагає, а й про вміння це визнавати. Той, хто може бачити Божу поміч, для того ця поміч буде доказом існування Бога. Але Отець Небесний не дає Своїх духовних благословень тим, хто не є Його духовними дітьми.

3. Хто як не Бог відповідає людям на молитви? То може усі, що моляться, нерозумні?

Багато людей в світі моляться, визнаючи силу молитви і поміч Господню, але досвідчені атеїсти скажуть вам на це, що велика кількість тих, що просять і не отримують бажаного від Бога; роками просять і не можуть дочекатися, аж поки, втративши віру, не роблять розумний висновок: «Та Його ж, Того Бога, просто нема». А іноді дехто вважає, що у якихось випадках допоміг людям не Бог, а якась річ, наприклад, та чи інша ікона. Дійсно, щось подібне з людьми відбувається і помилкові переконання мають місце, та висновок про те, що Бог не існує, хибний. Є безліч причин, чому Господь відмовляє людині у проханні, чи не дає саме те, що вона просить. Яків, звертаючись до тих, що у євангелії звуться святими, відкриває їм очі на деякі їх проблеми, пояснюючи, чому Бог їм чогось не дає: «Бажаєте ви – та й не маєте, убиваєте й заздрите – та досягнути не можете, сваритеся та воюєте – та не маєте, бо не прохаєте… Прохаєте, та не одержуєте, бо прохаєте на зле, щоб ужити на розкоші свої» (Як. 4:2,3). Також щось про молитву своїм учням говорив і Ісус: «По-правді, по-правді кажу вам: чого тільки попросите ви від Отця в Моє Ймення, - Він дасть вам… Просіть – і отримаєте, щоб повна була ваша радість» (Ів. 16:23,24). Це або правда, або брехня. Яків також записав: «Бо дуже могутня ревна молитва праведного» (Як. 5:16). Безліч чоловіків і жінок цього світу отримували, отримують і будуть отримувати по молитвах від Бога те, що їм дає саме Він, а не випадок чи хтось інший. Є з чого радіти, визнаючи таким чином, що Бог існує, і багато людей пізнали насолоду цієї радості.

Анатолий Шкрябин