Та чи ж існує Бог насправді? (2)

4. Той, хто говорить, що Бога нема, не може довести свого твердження.

У цих статтях є намір розглянути те, що доводить існування Бога, та спростувати деякі заперечення тих, хто говорить, що Бога нема. Є дуже поширена позиція, коли людина визнає щось як існуюче, коли до нього можна доторкнутися, побачити, відчути або зафіксувати приладами. Саме серед них є ті, котрі стверджують, що Бога нема, тому що Його існування таким чином не визначається. Хтось у визнанні чогось спирається лише на спосіб ленінської методології – «досвід, випробуваний практикою», тобто людина має ціль щось визнати, ставить експеримент за експериментом, результати котрих дають докази, або щось доводять, і знайдене чи відкрите має бути визнаним. Вони говорять: «З визнанням чи відкриттям Бога це не проходить, отже Його немає, Він просто не існує, хоча б тому, що Його ніхто ніколи не бачив». Таким чином вони сповідують принцип: ми визнаємо лише те, існування чого можна довести. Скажіть їм: добре, якщо ви спираєтесь лише на докази, то є право вимагати доказів і у вас, коли ви щось стверджуєте. І так, будь ласка, доведіть, або дайте докази того, що, як ви говорите, Бог не існує. Освічені атеїсти знають, що вони не зможуть цього довести доказами. Тому перше, що вони скажуть: «Це не ми маємо доводити, що Бога нема, а ви повинні надати докази Його існування». Та як раз річ у тому, що свідоцтв, або доказів того, що Бог є, багато. Річ у тому, що ці свідоцтва їми не приймаються. Один чоловік якось чесно заявив: «Я не вірю, що Бог є, бо не можу в це повірити, бо не хочу в це вірити». Його запитали: «Але ж ти не можеш довести, що Бога нема». Він погодився і додав: «Я свідомо обираю вірити, що Бога нема». Ви бачите? Ви чуєте? Він свідомо без доказів обирає вірити, що Бог не існує! Та хіба ж це не релігія? Але небагато атеїстів відверто визнають, що вірити без доказів у те, що Бога нема, це теж релігія, саме та релігія, яку вони обирають та сповідують. А як можна їх назвати послідовними, коли в усьому вони спираються на докази, та в питаннях, чи є Бог, не будучи спроможним довести, що Його нема, обирають вірити без доказів, що Його нема. Хіба така непослідовність це не безглуздя? Безумні! Так називає святе письмо людей, котрі говорять, що Бога нема. Безумні вони та їхні вчинки. «Безумний говорить у серці своїм: «Нема Бога!» Зіпсувались вони і несправедливість обридливу чинять, нема доброчинця!... Бог зорить із неба на людських синів, щоб побачити чи є там розумний, що Бога шукає, усі повідступали, разом стали огидними, нема доброчинця, нема ні одного» (Пс. 53:2,3). «У гордощах каже безбожний, що «він не слідкує», бо «Бога нема», - оце всі його помисли!..» (Пс. 10:4). «Вони відцуралися Господа та говорили: «нема Його, й зло не прийде на нас, - ні меча ані голоду ми не побачимо!» (Єр. 5:12). За те, що вони зневажали Бога словом і ділом, далі пророк Єремія говорить, що народ цей – то дрова, які пожере вогонь. Погляньте на історію нашого світу і визнайте: страшна доля людей, які говорять «Бога нема» і що живуть так, наче Його нема. Ця обставина свідчить, що жахливою помилкою є стверджувати те, що не можна довести.

5. Бога нема, але людина Його вигадала, бо має у Ньому потребу.

Мабуть кожен із нас опинявся у ситуації, де існували досить суттєві ризики, загроза або можливість великих втрат. У подібних випадках, коли людина не знаходить рішення щодо виправлення становища, хтось говорить собі: «Так, нажаль, ніхто і ніщо мені не в змозі допомогти». Але є й ті, що пригадають про себе, як тоді у своєму серці вони промовляли: «Один лише Бог мені допоможе, і якщо не Він, то ніхто». Атеїсти скажуть: «В історії світу саме такі ситуації створювали умови для людини, де вона шукала для себе надприродну силу як помічника чи захисника. З тих пір, як чоловіки й жінки мали тваринний страх перед силами природи і обожнювали їх, і до сьогодення з його страшними негараздами, де людина у своїх відчаях має надію на провидіння Боже, - все існує за старою схемою: ми вигадуємо помічника нагорі й очікуємо Його захисту. Це потреба людини. Отже існує думка, що богів ми творимо самі. І коли більшість з чиєїсь подачі починає це усвідомлювати, створюється «прогресивний відгук» (далі цитата з роману Поля Бурже «Трагічна ідилія»). «Правда полягає у тому, що людина ніколи не була в змозі відкрити на землі щонайменшого сліду провидіння, жалю та справедливості, що зверху походить, жодної ознаки, жодного означення, що є над нами що-небудь окрім сліпих та немилосердних сил». Правда, правда, що у людей є і такі погляди. Деякі з них говорять, що людина наділяє богів саме тими властивостями, яких очікує від них на допомогу. Ті ж властивості приписують деяким святим або таким предметам як ікона. Правда, правда, що все це відбувається і навіть що про Бога, християнство і віру взагалі говорять як про милицю (рос. костыль), з якою мають комфорт і спокій, і без неї так і не звикли жити. Правда, правда усе це є, тому що одні йдуть хибним шляхом, а інші цілком справедливо отак про це говорять. Але є й інше. Так говорять і про людей, які служать Богу невигаданому, і трагедія полягає у тому, що коли атеїсти усіх ототожнюють, це спотворює дійсність і ховає правду про істинний стан речей (є Бог, і ті, хто Йому служать), за людське безглуздя (де люди вигадують і роблять те, що тільки здається розумним). Отже головна думка цього розділу це: незалежно від того, хто що робить і хто що про це говорить, існує істинний Бог, і є ті, хто це визнають і бажають виконувати Його волю, усвідомлюючи, що це найкраще для людини. Вони не вигадували Бога і не шукали зручної релігії, а шукали існуючого Творця, і Він відкрився Їм, як Батько, коли вони пізнавали Його волю через вивчення Святого Письма – Біблії. Тут ми маємо спосіб, у який людина сьогодні може знати про невигаданого Бога і стати Його служителем. По-перше, необхідно шукати; пророк Ісая закликає: «Шукайте Господа, доки можна знайти Його» (Іс. 55:6). Це істина, що люди мають потребу у Бозі. Його милість і ласка нам необхідні. І це правда, що Його підтримка – це найліпше для людини. І це видно як принцип з промови Ісуса, де Він говорить: «…бо без Мене нічого чинить не можете Ви» (Ів. 15:5). То ж не дайте звести себе атеїстичною брехнею, яка залишає людей без істинного Бога і найкращого помічника. Про підтримку невидимого Бога свідчить Біблія: «Від Господа кроки людини побожної ставляться міцно і Він любить дорогу її; коли ж упаде, то не буде покинена, бо руку її підпирає Господь» (Пс. 37:23,24).

6. Якби насправді існував Бог, то Він обов’язково оце зробив би, а отого не допустив би.

Це погляд багатьох на те, що відбувається в світі. Запитання: що ти робиш, чому, чи як ти учиниш, - спрямовують не тільки малюки батькам, а й люди до Бога. Багатьох християн запитували невіруючі: як оце Бог допустив і чому оце не зробив. В біблійній історії зустрічаються випадки, де людина запитує про щось Господа, і Він дає відповідь. Наприклад, знаючи про намір знищення Содому, Авраам спитав Бога, чи погубить Він праведного з нечестивим, і далі додає: «Не можна тобі чинити таке, щоб убити праведного з нечестивим, бо стане праведний як нечестивий, - цього ж неможна тобі! Чи ж той, хто всю землю судить не вчинить правди?» І Бог людині відповів: «Коли Я в Содомі… знайду 50 праведних, то вибачу цілій місцевості ради них». Та Авраам продовжував і продовжував ставити питання (Бут. 18:23-26). Запитувала або промовляла щось і Сара, коли почула від посланця, що в неї за рік буде син. Вона засміялася до себе: «Коли я зів’яла, то як станеться розкіш мені… чи ж справді вроджу, коли я зостарілась?» І Бог відповів: «Чи для Господа є річ занадто трудна?» (Бут. 18:10-14) Дві ситуації, де людина запитує Бога, чи веде промову, і тут два різних ставлення. В однієї покора, смирення і повага, у іншої сумніви і невірство зі сміхом. Ті, що шукають відповідь, як це робив Авраам, врешті задовольняються. І це видно зі слів Ісуса: «Блаженні голодні та спрагнені правди, бо вони (єю) нагодовані будуть» (Матв. 5:6). Та у багатьох випадках питання, що спрямовує людина до Господа, виглядає як виклик, спір, змагання, іноді це як сварка або суперечка, тому що хтось просто не розуміє оці слова Бога: «Бо ваші думки – не Мої це думки, а дороги Мої – то не ваші дороги… Бо наскільки небо вище за землю, настільки вище дороги Мої за ваші дороги, а думки Мої – за ваші думки» (Іс. 55:8,9). «Отже хто ти, чоловіче, що ти сперечаєшся з Богом? Чи скаже твориво Творцеві: пощо Ти зробив мене так? Чи гончар не має влади над глиною…» (Рим. 9:20,21). «Чи буде сокира пишатися понад свого рубача? Чи понад свого пилувальника буде гордитися пилка? Ніби жезло повищує тих, хто його підіймає…» (Іс. 10:15). «Чого ти із Ним (Богом) сперечаєшся, що про всі Свої справи Він відповіді не дає?» (Йов 33:13). Оці слова багатьом були б найкращою відповіддю. Хтось говорить: Мене не задовольняють слова «маєте те, що маєте», бо Бог мені не дав їжу, одежу, дах над головою, здоров’я, освіту, посаду, владу, жінку, дітей, а лише біди і відчай. Та необхідно усвідомити, що «справедливий Господь, Бог наш у всіх Своїх чинках, які Він зробив…» (Дан. 9:14). А Лука записав: «І котрий з вас батьків, як син хліба проситиме, подасть йому каменя? або як проситиме риби, подасть йому гадину? Або як яйця він проситиме, дасть йому скорпіона?» (Лук. 11:11,12). І Отець Небесний дає людині саме те, що потрібно, і чинить саме те, що потрібно. Він може дати замість миру війну і замість кризи процвітання, обов’язок людини це розуміти. Запитувати Бога, це нормально, але при цьому необхідне правильне ставлення і ціль. Сам Ісус колись «скрикнув голосом гучним та й вимовив: …Боже Мій, Боже Мій, - нащо Мене Ти покинув?» (Мар. 15:34).

Анатолий Шкрябин