Та чи ж існує Бог насправді? (3)

Одні говорять: безглуздо навіть і запитувати про це, бо кожна людина, що має розум і совість, визнає існування Бога. Інші ж вважають, що серед цивілізованих людей соромно і говорити про таке, бо у вік науки і підліткам відомо, що людство створило Бога у своїй уяві, коли чоловік перестав бути мавпою, і що релігія використовується можновладцями аж дотепер, і це один з засобів контролювати суспільство. Але…

8. Життя людини без Бога стає марним і втрачає сенс.

Німецький філософ і поет Фрідріх Ніцше записав, як Заратустра, звертаючись до сонця, промовляє: «О велике світило! Чи було б ти щасливе, коли б не мало кому світити… Тобі набридло б і світло твоє і шлях твій». Суть цієї промови у тому, що людина знаходить щастя в тім, щоб бути комусь чимось корисною. Ще мислитель підмітив цю властивість людей у такий спосіб: «…Навіть найпорожнішій горіх хоче, щоб його розгризли». Взагалі, насолодою для серця багатьох людей є їхнє «я можу те і те». Хтось висловився так: «Який тягар найважчий, герої? Я хочу взяти його на себе і порадіти своїй силі». Тут людина залежна, має потребу творити і радіти результатам. Та є особлива праця і її плоди, без яких по-справжньому бути щасливим не можна, - це труд, який пов’язує людину із Богом, вічністю і тим, що є вічним. Безумовно, хтось може створити систему цінностей, систему помилкову чи злодійську і бути щасливим померти за неї, наприклад: за фюрера чи здійснюючи теракт і таке інше. Про таких навіть моя неосвічена прабабуся казала: «Дурному вічна пам'ять». Але зараз ми говоримо про інше, і навіть не про задоволення результатами своєї праці чи радість від здійсненних творчих задумів. Ми говоримо про те, що люди усіх поколінь і у різному віці чомусь інколи відчувають отаке: «Я маю робити щось, щось таке, від чого буде спокійно душі, і що відсторонить почуття провини за зроблене чи незроблене. І це не що інше як спрацьовування в людині властивості діяти за Божим призначенням і робити ті речі, які Бог від нас очікує, тобто виконувати Його волю. Багато людей відчувають невдоволення або провину, коли не здійснюють заплановане, або просто коли не роблять необхідне. Та іноді такі бажання і почуття у людини мають одну з причин – Бог наділив її властивістю діяти за Його призначенням, більшість цього уникає і хворіє сумом невідомого походження.

Віруючі і невіруючі мають потребу бути творцями, чинити добро і запобігати злу, продовжувати свій рід і зводити його вгору, і таке інше, ось тільки віруючі і невіруючі у чомусь по-різному пояснюють потребу людини у цих діях. Тому одні все роблять від душі, немов Господові, інші для себе, для чого завгодно, кому завгодно, але тільки не для Бога і без Бога. Таким чином другі, подобається їм чи ні, не виконують свого призначення. Тому їх життя не може бути по-справжньому гармонійним, щось примушує їх відчувати дискомфорт, тому що кожен із них може сказати: «Яка мені користь від усіх моїх вчинків і клопотань, якщо так чи інакше, рано чи пізно все для мене скінчиться, і тоді яка різниця, що там буде після мене». Про все можна сказати: в решті решт, чи не однаково все зникне, чи не стає все марнотою? А хтось додає: взагалі життя людини не має смислу. Чоловік, що живе під сонцем так, наче Бога не існує, дивиться на світ такими очима: «Наймарніша марнота …марнота усе. Яка користь (людині) в усім її труді, який вона робить під сонцем» (Єкл. 1:2,3). «І нема над твариною вищості людям – марнота бо все!» (Єкл. 3:19). І дійсно, навіть погляд самого Господа на безбожну людину отакий: «…і тільки марнота сама – кожна людина жива» (Пс. 39:6). «Справді людські сини – як та пара, сини й вищих мужів – обмана: як узяти на вагу – вони легші від пари всі разом!» (Пс. 62:10).

Про Валтасара, останнього царя Вавілонської імперії, яка на той час досягнула величі з погляду людей і духовного занепаду з точки зору Бога, у останні часи цього монарха, який сам себе і його оточення вважало великим і вагомим, Господь наче несподіваним феєрверком проголосив: «Порахував Бог царство твоє і покінчив Його… ти зважений на вазі і знайдений легеньким» (Дан. 5:26). У контрасті з цим богобійні люди, що живуть і працюють для Господа, це дорогоцінний скарб, і про них святе письмо говорить: «Ви – сіль землі… Ви світло для світу» (Мат. 5:13,14). «Невинні діти Божі серед лукавого і розпусного роду, що в ньому ви сяєте, як світила в світі» (Філ. 2:15). Гідними і вагомими деяких бачить Господь. Слова, які промовив один з мудрих цієї землі, говорять про те, чого він у якийсь час прагнув найбільше: «…велике нехай буде моє життя в очах Господа» (1 Сам. 26:24). Сам Бог говорить про Ісуса, як про дорогоцінний камінь (1 Пет. 2:6), і очікує від християн, щоб вони були праведні як Ісус (1 Ів. 3:7). Це зробить можливим для Бога бачити життя людини дорогоцінним, а її саму задовольнить, принесе щастя і мир її серцю. Але справжньою мильною бульбашкою, що виграє різними кольорами, є життя людини безбожної, навіть коли вона демонструє, що усім задоволена.

Ось два світогляди і дві реальні історії. Відомий мислитель і філософ, атеїст Вольтер, вже помираючи, промовив: «Краще б я не народжувався». Це підсумок і оцінка його буття їм самим. І ось як автор, керований Святим Духом, записав про людину богобійну – Давида, якого між іншім атеїстична пропаганда з її брехнею у СРСР деякий час вважала міфічною постаттю. «І помер він у добрій сивині (рос., в доброй старости), ситий днями, багатством та славою» (1 Хр. 29:28). Щось таке він мав думати і сам про себе.

Помилковим буде враження про щасливе або спокійне від початку до кінця життя кожного віруючого. Апостол Павло писав про себе: «Бо я вже за жертву стаю, і час відходу мого вже настав. Я змагався добрим змагом, свій біг закінчив, віру зберіг. На останку мені призначається вінок праведности, якого мені того дня дасть Господь, суддя праведний; і не тільки мені, але й усім, хто прихід Його полюбив» (2 Тим. 4:6-8). Це говорив християнин, якого очікувала страта, а, можливо, ще й катування за віру, яких він зазнавав і раніше. Та все це було не даремно і не марно, тому що з фізичною смертю його буття не закінчувалось, бо він йшов на зустріч із Богом, у Якого вірив і Якому служив, і Який обіцяв вірним Йому дати вічне життя. Божі обітниці і виконання свого призначення приносили душі Павла мир, потіху, вдоволення, коли він ніс свій хрест, але людина безбожна поруч із ним у тих же обставинах мала б лише тягар і страждання без справжньої розради та хіба що з тимчасовими задоволеннями. Коли хтось досягає бажаного без Бога і говорить: «Я вивів дітей у люди, маю все, чого хочу, навіть змінив лад у державі, і тепер можна спокійно померти», - то це лише слова з наміром заспокоїти себе тимчасовими досягненнями і не більше, тому що не Боже не має вічної цінності. Але людина, яка творить волю Господню, виконуючи своє призначення таким чином, що це включає в себе духовний світ і духовне життя може сказати наприкінці життєвого шляху про спокій душі у значенні того, що отримане нею, це велике, вічне, справжнє, дорогоцінне своєю невмирущістю, тому що досягалось разом із Богом.

Отже людина може бути щаслива і задоволена тим, що дуже добре планує щось зробити, тим що якісно і в свій час робить те, що хоче, тим, що отримує задоволення від самого процесу і насолоду від результатів, а також тим, що її праця необхідна і корисна. Навіть деякі щасливі від того, що взагалі, нічого не роблячи, тільки мріють про свої важливі діла і цікаві справи, або є щасливі тим, що роблять зло. Але усе таке щастя не робить їх щасливими по-справжньому, і багато хто з них це відчуває і це визнає. Та є інше, що людей робить насправді щасливими, і їхнє щастя не омана. Ось ствердження і приклад зі слова Божого, що саме необхідно кожному, коли йдеться про діла, якими людина досягає спокою і справжнього вдоволення: 1) «Бо ми – Його твориво, створені в Христі Ісусі на добрі діла, які Бог наперед приготував, щоб ми в них перебували» (Єф. 2:10). 2) «Та не є Бог несправедливий, щоб забути діло ваше та працю любові, яку показали в ім’я Його ви, що святим послужили та служите» (Євр. 6:10). Є праця, яка робиться людиною для Бога і разом із Богом, або за Його допомогою. Життя християнина, наповнене саме такою працею чи служінням, робить людину вільною від тягаря на серці, заспокоює душу, приносить радість і задовольняє, сповнює любов’ю, вірою і надією.

Якось у біблійній школі один викладач здивував декого в аудиторії тим, що повідомив отаке: «Дослідження суспільства доводять, що у більшій мірі щасливою робить людину праця і задоволення від праці, аніж можливість мати особу протилежної статі».

Отож щодо двох видів діяльності: з Богом і без Бога; перша робить людину по-справжньому щасливою. Розум, совість і досвід на протязі багатьох поколінь вказують на властивість, закладену у людину Богом – властивість діяти за Божим призначенням. Без цього життя втрачає сенс, стає марним. Оця якість діяти за Божим призначенням надихає до щасливого життя і визнання того, що Бог існує. Радістю є бачити, як чимало людей були, є й будуть Божим благословенням для цього світу саме тому, що вони, визнаючи Господа і виконуючи Його волю, навчали себе і інших жити у справжньому щасті. Хтось говорить собі: «Я живу, як дитя Боже, як Господня людина і тільки це і саме це робить мене по-справжньому щасливим, а моє життя дорогоцінним, бо воно поєднане з вічною славою Небесного Царства, але без Бога я і мої успіхи – ніщо». Один із способів, яким Бог відкриває Своє існування, щоб люди бачили, що Він є, це риса, дана людям, що веде до розуміння оцього: життя без Бога – це тільки марнота, і лише життя з Богом гідне і варте найкращого і найбільшого.

Анатолий Шкрябин