Дві причини нашої нечисленності (4)

В попередній частині статті ми з вами почали обмірковувати ще одну причину: чому нас мало. Вона зачіпає зміст самої проповіді. Якщо проаналізувати зміст нашої проповіді, то виявиться, що ми переважно говоримо про гріх в житті людей, кажемо про необхідність відмовлятись від певних речей, розповідаємо про покарання та наголошуємо на істинності “нашої Церкви”. Хоча самі по собі ці питання є важливими, і замовчувати їх означало б проповідувати лише частину Євангелії, у випадку, коли ми починаємо саме з цих речей, акцентуємо увагу людей, а нерідкo й обмежуємось лише цими темами та питаннями, то цим не даємо людям належної мотивації для переміни свого мислення і всього життя.

Що ж в такому випадку нам потрібно проповідувати людям в першу чергу? Якщо дати коротку відповідь, то я скажу так: Євангелію.

“Ну й відкрив Америку, ну хто з християн не знає, що потрібно проповідувати Євангелію?”, – скаже хтось. Але що ми маємо на увазі під словом “Євангелія”? Новий Заповіт, вчення Ісуса? Звичайно, частина Біблії, якою є Новий Заповіт Ісуса Христа, є Євангелією. Але що таке Євангелія по своїй сутності? Буквальне значення цього слова у грецькій мові, якою написаний Новий Заповіт, це “добра новина, блага звістка”. Ви вже розумієте, до чого я веду? Новий Заповіт як наука Христова включає в себе багато вчень на різні теми, але в цілому сутність цієї науки є щось добре. Та коли ми у нашій проповіді робимо акцент на обов’язках, на тому, що людина грішна, що її чекає покарання у вічності, що ми є істинною Церквою – в чому тут добра новина для людини? Що в цій звістці спонукає людину з любов’ю припасти до Божого трону?

То в чому ж благовістя? В тому, що хтось постраждав за наші гріхи, поніс покарання замість нас (1 до Коринтян 15:1-4: “Звіщаю ж вам, браття, Євангелію, яку я вам благовістив, і яку прийняли ви, в якій і стоїте, Якою й спасаєтесь, коли пам'ятаєте, яким словом я благовістив вам, якщо тільки ви ввірували не наосліп. Бо я передав вам найперш, що й прийняв, що Христос був умер ради наших гріхів за Писанням, і що Він був похований, і що третього дня Він воскрес за Писанням”), що кожна людина, увірувавши в Сина Божого, може мати вічне життя (Івана 3:16: “Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне”). Добра новина в тому, що Месія прийшов на цю землю, щоб зробити наше життя по-справжньому щасливим вже тепер (Матвія 11:28-30: “Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою! Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий, і знайдете спокій душам своїм. Бож ярмо Моє любе, а тягар Мій легкий!”; Івана 10:10: “...Я прийшов, щоб ви мали життя, і подостатком щоб мали”). Євангелія в тому, що є добро для людини, і це благо Бог просто дарує в Христі по Своїй любові! Блага звістка, це новина про доброту, любов і милість Бога. Те, що зробив Христос, є виявом любові, тому проповідувати Євангелію означає проповідувати любов Божу.

На підставі цього я приходжу до висновку, що найперше мудро говорити не про те, що повинні робити ми для Бога, а те, що Бог зробив для нас і чому Він це зробив. Саме це приводить до усвідомлення людиною свого божественного достоїнства, своєї приналежності до Бога. Це дає людині можливість зрозуміти, що вона дуже дорога в очах Бога! Звістка про Божу любов дарує впевненість в теперішньому та майбутньому, яка базується на усвідомленні присутності Бога в житті тих людей, які Його люблять, шанують, коряться Йому. Врешті-решт, лише усвідомлення Божої доброти, ласки, милості, благодаті і любові може породити вдячність Творцеві за все, що Він зробив, і що робить, і що буде робити. Дослухаймось до слів апостола Павла, який писав, що “…Божа добрість провадить тебе до покаяння” (до Римлян 2:4). А що це означає? Апостол стверджує, що до зміни життя людей спонукає саме Божа добрість, тобто усвідомлення Божої благості змушує людину перемінити світогляд і саме життя. З цього висновок: якщо ми бажаємо, щоб людина покаялась і прийшла до Бога, нам слід проповідувати про Божу добрість.

Декілька слів хотілось б сказати про те, як нам потрібно проповідувати? Адже нерідко у нас виходить зі спорами, з агресією, з натиском, з докорами. Це правда, що іноді слід обтрусити із ніг своїх порох на тих, хто перечить Божій благодаті (Дії 13:45,51). Але навіть це потрібно робити з любов’ю: “хай з любов'ю все робиться в вас!” (1 до Коринтян 16:14). Принцип, на якому повинен ґрунтуватись підхід і ставлення в проповіді Євангелії, добре виражений апостолом Павлом в його другому посланні до Тимофія 2:23-26: “А від нерозумних та від невчених змагань ухиляйся, знавши, що вони родять сварки. А раб Господній не повинен сваритись, але бути привітним до всіх, навчальним, до лиха терплячим, що навчав би противників із лагідністю, чи Бог їм не дасть покаяння, щоб правду пізнати, щоб визволитися від сітки диявола, що він уловив їх для роблення волі своєї”. Зазначимо з цього уривку поставлену мету та засоби її досягнення.

Мета навчання людей полягає в тому, щоб вони пізнали правду (див. 1 до Тимофія 2:4: “що хоче, щоб усі люди спаслися, і прийшли до пізнання правди”), щоб вони покаялись (див. 2 Петра 3:9: “Не бариться Господь із обітницею, як деякі вважають це барінням, але вам довготерпить, бо не хоче, щоб хто загинув, але щоб усі навернулися до каяття”; Дії 17:30: “Не зважаючи ж Бог на часи невідомости, ось тепер усім людям наказує, щоб скрізь каялися”), щоб вони звільнились з під влади сатани (див. Євр. 2:14,15: “А що діти стали спільниками тіла та крови, то й Він став учасником їхнім, щоб смертю знищити того, хто має владу смерти, цебто диявола, та визволити тих усіх, хто все життя страхом смерти тримався в неволі”; Івана 12:31: “Тепер суд цьому світові. Князь світу цього буде вигнаний звідси тепер”; Дії 26:18; 1 Івана 3:8; 2 до Коринтян 4:4).

Засоби, якими досягається мета, зазначена Духом Святим – не сварки, спори тощо (див. 1 до Коринтян 11:16: “Коли ж хто сперечатися хоче, ми такого звичаю не маємо, ані Церкви Божі”; 1 до Тимофія 1:3-7; 6:3-6), але привітність, терпимість, лагідність (див. 1 до Солунян 2:7,8: “Хоч могли ми потужними бути, як Христові апостоли, але ми серед вас були тихі, немов годувальниця та, яка доглядає дітей своїх. Так бувши ласкаві до вас, хотіли ми вам передати не тільки Божу Євангелію, але й душі свої, бо були ви улюблені нам”; до Галатів 5:19-23; 6:1; до Ефесян 4:2; до Колосян 3:12-14; до Филип’ян 4:5; до Тита 3:2). Отже, по Своїй мудрості Бог вказує нам не тільки мету, але й засоби, якими ми можемо її досягати.

Особисто я досить критично ставлюсь до методів, які певні релігійні групи використовують для того, щоб за всіляку ціну затягти людей до себе. Одним з таких методів є обіцянки, які полягають в тому, що у разі навернення людини до Бога її обов’язково чекає добробут, процвітання, матеріальне збагачення, чудесне зцілення від недуг тощо. Навернувшись до Бога, не обов’язково людина стане здоровою, хоча це можливо, не обов’язково людина стане багатою, хоча і це не виключено. Але правдою є те, що насправді людина обов’язково буде купатись у Божих духовних благословеннях (до Ефесян 1:3-13), вона стане предметом Божої опіки (Матвія 6:33: “Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, а все це вам додасться”; 1 Петра 5:7: “Покладіть на Нього всю вашу журбу, бо Він опікується вами!”; до Филип’ян 4:6,7: “Ні про що не турбуйтесь, а в усьому нехай виявляються Богові ваші бажання молитвою й проханням з подякою. І мир Божий, що вищий від усякого розуму, хай береже серця ваші та ваші думки у Христі Ісусі”), вона зазнає на собі Божої милості, ласки, благодаті в тій мірі, наскільки це лише можливе. Нам потрібно казати людям, що Ісус Христос є вирішенням усіх проблем, нам слід проповідувати найперше про Божу любов. Один брат, мудрий Писанням та прожитими роками, сказав приблизно таке: “Якщо Божа любов не спонукає людину прийти до Бога, то вже ніщо інше не може її притягнути до Нього”.

Наші помісні церкви будуть зростати кількісно тоді, коли вони будуть зростати насамперед якісно, тобто духовно. Ознакою духовного зростання є досконале розуміння, що сутність Євангелії – це любов, і ревна проповідь Євангелії в любові і лагідності. Можна сказати, якщо віра – це двигун нашого життя, то пальне для цього двигуна є любов, бо саме вона є рушієм життя (до Галатів 2:20; 5:6: “І живу вже не я, а Христос проживає в мені. А що я живу в тілі тепер, живу вірою в Божого Сина, що мене полюбив, і видав за мене Самого Себе... Бо сили не має в Христі Ісусі ані обрізання, ані необрізання, але віра, що чинна любов'ю”). Давайте будемо проповідувати любов з любов’ю!

Отче Святий, благослови усіх нас, щоб кожна Твоя дитина відображала своїм життям Твою любов і добрість, хай кожен з нас буде тим каналом, через який Твоя божественна любов і благодать могли б бути явлені цьому світові як нашими устами, так і нашими ділами. Амінь!

Дмитрий Галюк