Та чи ж існує Бог насправді? (5)

10. Я вірю, що Бог є, АЛЕ...

Перед людиною, яка насправді починає цікавитись релігією, постає безліч запитань. І та зацікавленість, яка іде від чистого серця, або, скажімо, дійсно існує велике бажання знайти правильну відповідь, - усе це при належному ставленні до Біблії має потрібний результат. Який результат? Істинне знання і розуміння у достатній мірі, коли людина врешті решт отримує те, про що апостол Павло записав так: «...щоб ви, закорінені й основані в любові, змогли зрозуміти зо всіма святими, що то ширина й довжина, і глибина й вишина» (Єф. 3:17,18). «І я про вас сам передсвічений, браття мої, що й самі ви повні добрости, наповнені всяким знанням, і можете й один одного навчати» (Рим. 15:14). Досягнути такого стану можливо кожному через наполегливу працю у набуванні духовних знань.

Стаючи на цей великий шлях пізнання істини, чимало людей промовляли самі до себе: «Я вірю, що Бог є, але...». І після цього «але» ставиться запитання або робиться твердження з наголосом таким чином, що це викликає думку, що Бога нема, або виникає сумнів у Його існуванні. Здається ми говорим про досить прості речі, і це можна віднести до нехристиян, а хтось, мабуть, згадає власний досвід, коли починав наближатися до Бога. Та річ у тому, що отакі «але» з сумнівами і хитаннями у вірі разом з оцим старим запитанням «Та чи ж існує Бог насправді?» виникають іноді і у християн, і навіть у тих із них, хто чимало часу перебував у Церкві Господній. Отож про віру в Бога треба пильно дбати, щоб не втратити її.

Маючи невпевненість в існуванні Бога, і все ж намагаючись триматися релігії, люди перебувають у коливаннях і досить значних. Це проміжок часу, коли хтось дуже щиро може висловлюватись так: Бог є, але чому навколо стільки зла? Дійсно, Бог існує, але численні вогнища католицької інквізиції, христові походи, індульгенції, - як поєднати таке християнство з існуванням Господа, який дав світу християнство. Бог є, але я заслуговую на краще життя, то чому Він не доведе своє існування тим, що зробить моє перебування у цьому світі більш приємним. Безліч подібних думок на різні теми можна почути. Та якщо у людини у таких запитаннях з’являється оце «але», яке спонукає до сумнівів щодо існування Бога, це ще не катастрофа, це не безворотньо. Необхідно правдиво собі самому відповісти, що воно за таке оце «але», яке заважає визнати, що Бог є? Ситуації або причини для його появи різні, це може бути, наприклад: 1) стадія пошуку і намагання знайти істинні відповіді на важливі запитання. Якщо тут таке «але» – це лише підхід, щоб з різних боків осягнути (чи охопити) тему, яка досліджується – це нормально при належному ставленні і правильній цілі; 2) у випадках сперечання з Господом, де людина проголошує: має бути не так, як зробив Бог, а навпаки чи інакше. І тут це «але» є звичайною сатанинською зброєю чи засобом, який перешкоджає вірі. Людське серце промовляє: «Що я бачу у ділах Божих, це не вміщає мій розум, але мало б бути навпаки». І насправді ще є протест особи, або виклик Творцю, обумовлений гордістю, небажанням щось бачити, нерозумінням або усім цим укупі. Коротко: дещо з того, що відбувається, людина не бажає прийняти як Божу волю, Божий план і наміри. 3) Інша ситуація: хтось не хоче мати тверду віру в існування Бога і підкоритись Його волі, ось чому він або вона говорить: «Все було б не погано, але я не зможу нормально по-людськи жити, якщо намагатимусь виконувати завжди усю волю Божу, записану у Євангелії. Для цього просто треба закритись одному у кімнаті і не виходити з неї». Дійсно, тут буде безліч «але», які заважатимуть вірити в Бога, тому що теперішнє тимчасове матеріальне дорожче ніж майбутнє, небесне, вічне. 4) Безліч «але» виникає при бажанні критикувати Біблію. Шукають так звані суперечки у слові Божому, де ніби-то один вірш чи думка у протиріччі з іншими. І ще говорять: «Наука не підтверджує або спростовує деякі факти, записані в Біблії». Дійсно, тут у чомусь можливо і заплутатись, та при кропіткій праці все стає на свої місця. І істинність записанного у Біблії кожен раз лише доводить, що за її текстом і його походженням стоїть Бог. Просто знов ми стикаємось з небажанням людей визнавати це, і найімовірніше за все, по причині, розкритій у пункті 3. Більшість вважає розумним за допомогою «але» захистити себе від якихось кроків, кроків назустріч Богу у виконанні Його волі. Про щось подібне апостол Павло записав так: «Коли ж наша Євангелія й закрита, то закрита для тих, хто гине, - для невіруючих, яким Бог цього віку (сатана) засліпив розум, щоб для них не засяяло світло Євангелії Слави Христа...» (2 Кор. 4:3,4). Та існує вихід. Це повна зміна світогляду з небожого на божий, з нехристиянського на християнський. Людині необхідно відверто самій собі відповісти, чи не намагається вона просто у такій спосіб за допомогою таких «але» виправдати своє небажання підкоритись Богу й робити те, що від неї Господь очікує, і не робити заборонене.

Можливо, у когось з’явиться думка: та навіщо взагалі християнам церкви перейматися цією темою? Ми що, в Бога не віруємо? Чекайте, зараз буде навіщо, але, по-перше, така зброя, як духовний досвід, глибокі переконання, знання істини і справжнє розуміння того, чим є цей світ і який його кінець, допоможуть нам позбавити сатанинських кайданів (під назвою «але») тих, хто цього по-справжньому бажає – нехристиян і між іншим деяких християн, а може і самих себе.

Зрозуміло, там, де людина не хоче помилитися у рішенні, що стосується значних речей, або чогось найважливішого, міркування і різні «але» - це досить природна річ, і це з одного боку. З іншого, коли йдеться про стосунки з Богом і вічне життя, також будуть подібні «але», бо зробити помилку і, наприклад, обрати не ту віру, яка є лише однією істинною - це було б катастрофою. Та коли оце «але» весь час є тією вадою, що перешкоджає встановленню правильних взаємовідносин із Господом, коли оці «але» заважають покинути гріховне життя й отримати життя вічне, то дійсно тут щось не так. Треба було б старанно і не вагаючись знайти істинні відповіді і рішення, впевнено стати на вірний шлях і досягати найвищої мети без усіляких коливань. Багато людей одсторонилися від релігії, і ми бачимо, що більшість у світі це нехристияни. Та серед них дуже, дуже багато тих, у кого виникає потяг до небесного, до Божого, і диявол пропонує їм різні «але», за які вони хапаються лише для того, щоб не змінювати систему цінностей, не відмовляти собі у бажаному тимчасовому і не ставати на шлях жертовного святого життя з готовністю підкоритися вимогам Небесного Отця. Різні сумніви, коливання, невпевненість супроводжують їх життя за допомогою цих «але» і не дозволяють рішуче обрати найкраще – та це власне їх вибір, який і походить від неправильної позиції, яку вони свідомо займають.

Колись один брат провів заняття на тему «Духовный рекет». Здирництво у релігії страшна річ. Суть цього: від вас різними методами вимагають прийняти те,що не від Бога. Невідомо, чи це те, з чим брат зіткнувся особисто у власному житті, але зрозуміло, що це попередження, пересторога для церкви, тому що досить ймовірна річ. Слухаючи, я запитував себе: «як таке можливо, щоб у життя християнина або у громаду церкви Христової прийшло оце явище – духовне здирництво?» Все дуже просто: використовується ситуація, коли людина або громада слабка у протидії, і хтось, добре підготувавшись, наполегливо, завзято, впевнено і без усяких «але» досягає мети. Між іншим це - шлях перетворення церкви на секту. У трилогії американського письменника Драйзера «Фінансист», «Титан», «Стоїк» головний персонаж Френк Каупервуд від початку до кінця своєї діяльності, як видатний бізнесмен, іде до успіху за схемою «без усяких але». І це зовсім не означає, що без жодних коливань він приймав усі рішення, і вони були невиважені. Є час розмірковувань і пошуку, є час підготовки, і є час рішучих дій, і це при бажанні досягти мети у бізнесі, і ніяке «але» не стримує іноді декого, навіть коли існують значні ризики або загрози втратити життя. Та багато хто щодо релігії утримує у своєму серці знаряддя сатани – оце «але», яке нібито захищає від непередбаченого, або допомагає «солодко» жити у цьому світі. Рейдерство – це недружнє поглинання однієї фірми чи компанії іншою. Захват і привласнення майна, документів, власності за допомогою судового рішення і специфічних методів. Якби у рейдерстві було все правильно з моральної сторони, про це не говорили б так багато. Та що притаманне таким діячам? Вони діють швидко, рішуче, впевнено, без усяких «але». Не так деякі християни позбавляються алкогольної чи тютюнової залежності, не так інколи кидають звичку красти, брехати, перебувати у хабарництві, ображати й отримувати насолоду від заподіяного зла. Загальні причини такого явища це недовіра Богу в тому, що Він має силу допомогти людям отримувати необхідне без гріха. А де має місце радість від скоєного зла, це взагалі хвороба розуму і совісті.

Та слава Богу за те, що, як у прикладах Біблії, так і в історії церкви, аж до другого пришестя Христа були, є і будуть ті, хто позбувся усіх «але», які заважали руху до вічного життя. Слава Господу, що є багато тих, хто за допомогою Небесного Отця і за власним бажанням позбавився сумнівів щодо існування Бога, впевнено відкидає думки про те, що Бог не допоможе у житті, і має тверду надію і покладається на поміч Ісуса у досягненні небес. Про все це відносно твердої позиції у вірі автор послання до Євреїв записав так: «Ми ж не з тих, хто хитається на загибель, але віруємо на спасіння душі». Та про християнина, що не прагне до впевненості у вірі і коливається у тому, щоб цілком покладатися на Бога, у цьому ж тексті записано: «Коли захитається він, то душа Моя його не вподобає» (Євр. 10:38,39). А Яків у тексті свого послання висловився так: «Двоєдушна людина непостійна на всіх дорогах своїх» (Як. 1:8).

Анатолий Шкрябин